З метою реалізації Концепції патріотичного виховання учнівської та

студентської молоді 26 квітня 2017 р. в Запорізькому коледжі

радіоелектроніки Запорізького національного технічного університету

відбулася регіональна науково-практична конференція для студентів 

“Сучасні пріоритети освітньо-виховного процесу в контексті національно-

патріотичного виховання студентської молоді” за підтримки Департаменту

освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації.

На урочистому відкритті Конференції присутніх привітали Сухінін

Дмитро – голова координаційної ради з питань козацтва Запорізької обласної

державної адміністрації; Рижов Костянтин – президент обласної федерації

козацького бойового мистецтва “Спас”, кошовий отаман війська Запорізького

низового “Запорізька Січ”; Лютий Володимир – голова ради отаманів

Міжнародного союзу козаків “Запорізька Січ”; Баршай Ольга – директор

Запорізького коледжу радіоелектроніки ЗНТУ.

В конференції взяли участь: Хмельницький Андрій, голова

громадської організації “СтихіЯ”, засновник проекту “Голос Запоріжжя”, поет;

Вдовцов Юрій, ГО “Запорізький вектор”, керівник волонтерського руху

Angel’s; Щербина Микита, креативний директор EDISON SPACE coworking;

Прелік Вікторія, завідувач сектору духовно-патріотичного виховання

комунального закладу “Обласний центр патріотичного виховання молоді” ЗОР;

Жойд Оксана, провідний фахівець сектору духовно-патріотичного виховання

комунального закладу “Обласний центр патріотичного виховання молоді” ЗОР;

Завгородній Анатолій, художник запорізького краю, ілюстратор історичних

книжок; Величко Андрій, керівник компанії Velicko Smart Events, організатор

бізнес-сніданків “Ранковий діалог”, практикуючий нетворкер; Морозов

Юлій реп-виконавець, музикант; Юхименко Андрій, керівник осередку Спаса

“Вихлест”; Добродій Дмитро, засновник тренінг-центра сучасного мистецтва

барменів “Акули бара”; Уварова Анастасія, тренер по арт-терапії благодійного

фонду “Сантіс”; Акбаш Роман, журналіст, сучасний краєзнавець, автор

проектів “Ретро Запоріжжя” і “Прогулянки по Запоріжжю”; Бородін Сергій,

керівник гуртка “Скаутинг” КЗ “Запорізького обласного центру туризму і

краєзнавства спорту та екскурсій” ЗОР, лауреат премії Верховної ради України;

Плешивенько Алла, науковий співробітник КЗ “Запорізький обласний центр

охорони культурної спадщини” ЗОР, археолог зі стажем; Іваницький Віктор,

актор, учасник гурту “Заїнька”; Тощев Андрій, археолог, керівник студії

археології “Січового колегіуму”, аспірант Одеського національного

університету ім.Ушинського; педагогічні працівники ВНЗ І-ІІ рівнів акредитації

та студенти (усього більше 60 осіб з 15 ВНЗ І-ІІ р.а. Запоріжжя та Запорізької

області).

Під час роботи конференції працювала фотозона та були проведені

майстер-класи “Мотанки-обереги”, “Гончарство”, “Пов’язування хустинки”,

“Патріотичний боді-арт”.На конференції працювали секції:

- “Про землю свою рідну дбаю, бо право жити гідно маю”;

- “Немає кращої землі, ніж та, що зветься рідним краєм”;

- “Патріотичне виховання на традиціях українського козацтва”.

Присутні висловили подяку організаторам заходу, всі учасники отримали

дипломи та сертифікати.

У ході конференції відзначено високий організаційно-методичний рівень

проведення заходу, актуальність обговорюваної проблеми в сучасних умовах

побудови демократичного, правового та громадянського суспільства.

За результатами роботи Регіональної студентської науково-практичної

конференції “Сучасні пріоритети освітньо-виховного процесу в контексті

національно-патріотичного виховання студентської молоді” буде надрукований

електронний збірник статей - виступів.

Висловлюємо особливу подяку директорам: ДВНЗ “Запорізький

будівельний коледж” Камєнєву О.С., Запорізького електротехнічного коледжу

ЗНТУ Рябенку Є.М., Запорізького авіаційного коледжу ім.О.Г. Івченка

Дудникову О.С., Запорізького металургійного коледжу ЗДІА Самойлову В.Л.,

КВНЗ “Запорізький педагогічний коледж” ЗОР Мельнику О.М., КВНЗ

“Мелітопольський медичний коледж” ЗОР Настасяку І.Р., ВСП “Василівський

коледж ТДАТУ” Коноваленко О.А., Дніпрорудненського індустріального

технікуму Новік Н.В., КЗ “Бердянський медичний коледж” ЗОР

Фойняку В.М., Економіко-правничого коледжу ЗНУ Грибановій О.Є.,

Бердянського економіко-гуманітарного коледжу БДПУ Макаровій І.А., ВСП

”Бердянський коледж ТДАТУ” Шишкіній Г.В., ВСП “Оріхівський коледж

ТДАТУ” Нарановичу В.А. за участь у конференції.

Просимо директорів ВНЗ відзначити викладачів та студентів, які

приймали участь у конференції.

Голова оргкомітету,

директор ЗКР ЗНТУ О.К. Баршай

Запорозькі козаки на Пасху привітали воїнів 23-го батальону та активно приймали участь в забезпеченні миру та спокою громадян на святі.

Для кожного козака віра це основа. один з головних, фундаментальних принципів його життя, боротьби, світогляду та впевненості в правильному розумінні подій у світі. За віру століттями козаки йшли в бій , перемагали , а іноді з вірою гинули на полі брані. Свята віра допомагала жити, виховувати справжніх захисників країни, навчала правильним діям в житті та допомагала відстоювати свою незалежність, будувати нову історію де православні могли вільно та з честю, без переслідувань молитися та будувати життя, як в свій час, в Гетьманщині та сьогодні, спираючись на православні християнські цінності та біблейські Канони. Тому напередодні самого світлого та маючого величезне значення для всіх віруючих  свята Пасхи Велика Рада отаманів Запорозького козацтва, члени Коордради ЗОДА, старійшини та козаки вирішили прийняти активну участь в волонтерських, правозахисних та урочистих заходах організованих православними церквами.

Члени Координаційної ради з питань козацтва Запорізької облдержадміністрації, козаки Пологівського полку МГО "Міжнародний союз козаків "Запорозька Січ" на чолі з відомим та поважним отаманом Гонтарем Віктором Миколайовичем провели чергову операцію "Козацький волонтер" та прибули на передову до побратимів, воїнів 23-го батальону, де служили та зараз несуть службу наші земляки з Запоріжжя та Полог. Треба підкреслити, що готувалися до відрядження дуже ретельно та шанобливо, приймали участь родинами та три навчальних заклади (районні середні школи), місцеве керівництво освіти району, учасники АТО-козаки та їх жінки, доньки й бабусі підготували справжнє духовне свято для солдатів та офіцерів батальону. Від щирого серця вони передали листи з теплими словами подяки за важку. але почесну роботу захисника держави, цікаві та талановито намальовані роботи дітей – учнів Пологівського району, привітання зі святом Великодня. Козаку – воїну Сергію Сергієнко було вручено орден "Покрови Пресвятої Богородиці". Урочисто було передано  хліб з Полог , як символ добра й миру від мешканців району. Багато зробив отець Єлисей (УПЦ КП), одних освячених пасок в кількості 800 – та багато продовольчих товарів, а також зібрані гроші все це привезли козаки та берегині до військової частини.

В селі Басань та на сьоми теріторіях було організовано чергування, майже переважна більшість прийняла участь в молебні та ході.

В Запоріжжі також силами Коордради ЗОДА, МГО "Міжнародний союз козаків "Запорозька Січ", ГО Запорозького звичаєвого козацького лицарського ордену ім. князя Д.І. (Байди) Вишневецького, ГО "Запорозьке військо Низове " Запорозька Січ", ГО "Козаки – Запорожці", "ГО Запорозький – козацький кіш" за участю козаків Запорізького центру професійно-технічної освіти (заступник директора – отаман куреня Живиця Михайло), була організована охорона вірян, козаки прийняли участь в молебнах та урочистій ході. Багато керівників козацьких організацій (Сухінін Дмитро Валентинович, Лапін Ілля Євгенович,Лютий Володимир Миколайович, Білан Павло Антонович, Рижов Костянтин Анатолійович) прийняли особисту участь та з вечора до утра, а потім вдень були поряд з побратимами та молилися за Господа Ісуса Христа, за Великдень, за добробут та мир в кожній родині та в державі.  Враховуючи таке велике свято та для пам'яті про сотні рейдів в операціях "Дозор", "Перехоплення" та "Козацький волонтер", де з початку Революції Гідності та АТО найактивнішу патріотичну позицію по захисту свободи громадян та територіальної цілісності держави зайняли козаки, мною в дар були передані ікони, що були з нами багато разів на кордоні, передовій в бригадах, батальонах, на блок-постах та кожного разу освячували наш шлях віри та перемоги, давали змогу виконати завдання та йти далі. Одна ікона була передана в храм єпископу Запорізькому та Мелітопольському Фотію УПЦ КП друга (ХІХ століття) отцю Василю до церкви, що розташована в Шевченківському районі м. Запоріжжя. Також було прийнято участь в молебні , ході та чергуванні в церкві Святого Миколая (отець Володимир), що знаходиться в Хортицькому районі.

В Мелітопольському районі  ( підрозділ "Міжнародного союзу козаків "Запорозька Січ" – Мелітопольський полк, яким багато років успішно та результативно керує ветеран ЗСУ полковник Літвін Олександр Іванович ) також була організована робота та участь у заходах в семи церквах, в селах: Костянтиновці, Новобогдановці, Терпінні, спільно з підрозділами поліції в селах: Долинське, Світлодолинське, Мордвинівка, прийняли участь 21 козак. В м. Енергодар отаман Волков Сергій Вікторович провів декілька заходів з учнями школи "Джур", в центрі дитячо-юнацької творчості, провів профілактичну роботу та не допустив негативних наслідків деяких громадян, що були неправильно налаштовані та могли заважати віруючим молитися та святкувати. Дітям було вручено п'ятдесят пасок, в урочистостях прийняли участь 15 козаків. Відомі та активні козацькі ватажки в м. Бердянську, Гуляйпільському, Пологівському та Василівському районах (Георгій Леонідович Кумуржи, Андрій Володимирович Зеленцов, Губа Олександр Павлович, Некіпілий Микола Миколайович – Покровський район Дніпровської області, Кущ Микола Миколайович, Кучинський Віктор Ігнатович, Бєлий Сергій Якович, Мельниченко Володимир іванович, Кашарін Олександр Олександрович, Гарін Сергій Генадійович день та ніч відпрацювали в церквах та з козаками молилися в Дніпровській єпархії УПЦ КП, а заступник отамана Микола Григоряк – учасник АТО й зараз на службі на передовій допомагав проводити урочисті заходи з капеланом на фронті. Заступник командира 55-ї артбригади, один з наших бойових отаманів Ігор Вікторович Немінський також високопрофесійно організував святкові заходи, а волонтери з подарунками для солдатів та офіцерів вчасно прибули (та не забули відвідати полігон Близнюки ) та заохотили всіх бійців подарунками та гарним настроєм. За доброю традицією до святкування в робочому та діловому режимі підключилися керівники департаменту освіти та науки ОДА (Озерова Тетяна Ярославівна, Чурікова Лариса Васильовна) та керівники учбових закладів, діти. Олександр Сергійович Зубченко – заступник директора департаменту (член Коордради з питань козацтва, хорунжий МГО "МСК "Запорозька Січ") вирушав до 55-ї артбригади з привітаннями та подарунками.

Дуже приємно, що  стародавня традиція й сьогодні поширює всій вплив на всі верстви населення, військових, інтелігенцію, селян та містян, а козаки як і століття тому вірні та віддані святій церкві та Господу нашому. Запорозьке козацтво у всі часи було авангардом боротьби за віру, волю та рідну землю, а заповіді Христа Спасителя були основою світогляду та головним чинником успіхів та перемог чи то на полі битви чи в мирному житті.

Христос воскрес! Воістину воскрес! Слава Україні ! Слава Запорозькому козацтву!

З повагою,

Голова Великої Ради отаманів Запорозького козацтва

Дмитро Сухінін

м. Запоріжжя, оперативний штаб

19 квітня 2017 року.

Міністр оборони України генерал армії Степан Полторак провів перше засідання Координаційної ради з питань козацтва.
Зараз формується склад Координаційної ради, а дуже важливо для конструктивної спільної праці, щоб Кабінет Міністрів, міністерство оборони, шановні побратими - отамани визначили основні напрями діяльності та критерії, за якими до цього важливого для країни органу, будуть долучатися  фахівці, науковці, патріоти, керівники козацького руху та інші небайдужі
порядні люди. Дуже приємно, що ми колективно виконали Резолюцію Другого історичного міжнародного конгресу козацтва, який пройшов в колисці козацького руху опору - Запоріжжі. Тому , що вперше в новітньої бойової історії українського козацького руху по організації спротиву бандитам та окупантам ХХI століття, певною мірою завдяки об"єднанню зусиль нащадків пращурів-героїв ми вперше створили координаційну раду з питань козацтва при Запорізькій облдержадміністрації, яка системно діє вже декілька років.
З метою розповсюдження корисного досвіду декілька слів про нашу роботу. На жаль, як і в інших областях в нас діяло декілька отаманів та організацій проросійського напряму, які виступили проти людей, за що народ та прогресивне козацтво дали їм принципову оцінку. За співпрацю із злочинною владою. пасивність, злочинну недбалість, вороже ставлення до людей інших поглядів вони були викреслені з історії патріотичного руху та відповідних інституцій. А наш актив прийняв звичаєве рішення боягузів, бовтунів, демагогів, сепаратистськи-налаштованих козаків та отаманів не обирати та не запрошувати до роботи в органах типу координаційних рад. Наш оргкомітет працював над тим, щоб не тільки громада, а й відповідні правоохоронні структури перевіряли подані документи до входження в коордраду, зробили ми й свою люстраційну службу. Час показав правильність наших дій. Зараз новітня бойова історія Запорозького козацтва пишеться конкретними справами справами на блокпостах, на фронті, волонтерською справою ,ідеологічною, культурно-історичною, спортивною, виховною й спортивною роботою. Тому критерій корисної бойової чи волонтерської роботи повинен стати основним для залучення до роботи нових членів та можливо перегляду набраних. Це принципово. За період фактичної війни всі керманичі та старшина козацького руху мали змогу зробити свій внесок в підтримку захисту держави та народу, мати свою історію боротьби. Якщо чогось чекали, нічого не робили та захотіли керувати Українським козацтвом, таким не місце в Координаційній раді, де головує міністр оборони нашої держави та можливо будуть розглядатися питання конфіденційного характеру, треб а службам перевіряти не тільки документи, а й кандидатів. Думаю треба негайно внести необхідні зміни в нормативний акт , що регулює прийом до Коордради.
Ще одне не останнє питання ефективної роботи. Це залучення відомих талановитих представників науки та культури, людей яких поважають в народі, наприклад, Левка Лук'яненка та інших. В Запоріжжі до роботи в раді мною були запрошені директор обласного краєзнавчого музею, ректор педуніверситету ім. Богдана Хмельницького, старші офіцери - учасники бойових дій, ветерани спецоперацій, літні люди, але маючи досвід, допомогли нам всім та владі правильно створити, наприклад, блок-пости в районах та містах, налагодити охорону стратегічних об'єктів та бойове чергування спільно з правоохоронними органами. Були створені спеціальні загони для проведення операцій "Дозор" та "Перехоплення", згодом почали розгортання та проводимо й досі операцію "Козацький волонтер", за цей час проведено сотні рейдів, завдяки плідній співпраці швидко йшла мобілізаційна робота, тисячі козаків вже відслужили, тисячі на фронті.Біля ста тон різних вантажів дали наші організації військовим, десятки одиниць техніки відремонтували та відправили на фронт.Без фахівців ( в Запоріжжі це офіцери - ветерани СБУ, ЗСУ, МВС, високопосадовці держслужби) результатів не буде.
Стосовно напрямів діяльності. Безумовно після підтримки бойової роботи, армії, мобілізаційної та допомоги правоохоронним структурам в захисті прав та свобод громадян, волонтерського руху, необхідно приділяти увагу проведенню Всеукраїнських патріотичних акцій з питань історії та культури нашої держави , ми, наприклад, провели такі: "Вшануймо могили пращурів героїв" ( навели порядок на козацькому кладовищі ХVIII століття, чи "Вшануймо українську історичну літературу" та інші, до речі нами вперше в історії України створена Перша Національна громадська козацька історична бібліотека ім. князя Д.І.Вишнивецького, вперше був створений козацький батальйон, особовий склад якого прийняв козацьку, батальйон "Січеслав", що формувався теж в Запоріжжі став козацьким, багато офіцерів та солдат 55-ї артбригади стали козаками.Згоден з генералом Полтораком військово-патріотичне виховання фундамент успіху.
Серйозний вплив на свідомість отаманів, козацької старшини впливають заходи науково-просвітницького характеру, третій рік ми запрошуємо докторів наук, істориків, культурологів,для проведення науково-практичних конференцій, семінарів, організації екскурсій в музеї області та районів, останнім часом приймали участь у створенні першої експозиції історії махновського визвольного руху в Запорізькому музеї, проводили вперше в новітньої бойової історії Запорозького козацтва фотовиставку про майже трирічну діяльність на фронті, на кордонах та в області, науково-практичні конференції щодо діяльності Д.І.Яворницького, Михайла Грушевського тощо. Відвідали всі краєзнавчі музеї області, молоді дуже сподобалося.
Враховуючи фактичну інформаційну війну, розв'язану проти нас, силами молодих патріотів студентів та журналістів створили медіагрупу( систему сайтів ) де методично , з 2014 року пишемо про свою працю, ведемо своєрідний літопис подій на фронті та в тилу, на кордонах області яка сьогодні є прифронтовою. Завдяки безкоштовній інтелектуальній та складній роботі можна мати справжню історію руху опору Запорозького козацтва. На жаль така робота системно проводиться  тільки в Запоріжжі. Для реалізації ідеї протидії необ'єктивній інформації агресора та сепаратистів ми створили Всеукраїнський комітет з питань преси та інформації козацьких ЗМІ, плідно співпрацюємо з обласними радіо та ТВ, а також міністерством інформаційної політики. Але без державної підтримки цього дуже замало. Недооцінювати вплив засобів масової інформації - груба помилка, яка може привести до трагічних наслідків для нас всіх. В Коордраді необхідно вирішувати питання створення козацьких історичних телепрограм, надання допомоги у створенні своєї козацької мережі сайтів в областях та районах України, укріплювати зв'язок з міжнародною спільнотою, козаками, громадськими діячами, патріотичними громадськими організаціями Європи. В грудні 2016 року ми провели українсько-литовську міжнародну конференцію Запорозького козацтва з Союзом стрільців Литовської республіки. Питання об'єднання з колегами з Європи (Польща, Литва, Литвія,Естонія, Словакія, Чехія тощо) не остання справа Коордради.
Для цього нами в Запоріжжі були проведені два Міжнародних конгреси козацтва, це було вперше в історії України періоду її незалежного існування.Раніше їздили на конгреси в Новочеркаськ та Москву, "на поклони, до старшого". Ми отримали серйозний позитивний резонанс та привітання та підтримку від багатьох всесвітньовідомих козаків та громадських діячів. Всім стало зрозуміло, що козацтво України незалежно проводить проєвропейський демократичний рух який ми успадкували від Дмитра Вишнивецько го,Петра Сагайдачного,Івана Сірка,Івана Мазепи,Пилипа Орлика, Павла Скоропадського -
 фундаторів Гетьманської держави, великих Європейців , князів Руси-України - Святослава Хороброго,Володимира Святого, Ярослава Мудрого та інших.
Козацтво України не може бути осторонь в питаннях євроатлантичної інтеграції. Фактична війна на нашій території, окупація Криму, бойові дії на Донбасі, бандити й терористи все це вимагає плідної співпраці з структурами НАТО, відповідної допомоги необхідним спорядженням, переходу до стандартів Ал'янсу, великої роз'яснювальної роботи, конкретних дій направлених на формування в козацтві та суспільстві, особливо у молоді реалістичний погляд на проблему безпеки та створення за допомогою північноатлантичного блоку системи захисту людей та кордонів країни.
Недопущення розповсюдження агресії, виконання відповідних рішень Уряду та Указів Президента України щодо євроатлантичної інтеграції. В Запоріжжі, вперше в історії Українського козацтва ми провели конференцію з представниками НАТО та нашою пропозицією декілька потужних козацьких організацій й наша обласна координаційна рада уклали Угоди про співпрацю з центром інформації та документації НАТО в Україні. Наслідком чого почалася робота в армійських підрозділах, в козацьких загонах, в учбових закладах лекційна діяльність, за допомогою необхідних документів та матеріалів (які люб'язно представила керівник пані Наталія Немилівська). Така робота проведена в Запоріжжі, Мелітополі,Бердянську, Гуляй полі, Пологах, Енергодарі,та інших містах. Було б  доречно запросити на тренування й наших козаків-учасників АТО.
Повертаючись до деяких аспектів культурно-історичної роботи ми запропонували введення козацьких звань, посад, нагород, та присвоєння військовим частинам великих імен гетьманів та отаманів Українського козацтва та війська Запорозького за подвиги у битвах та війнах.Окреме невирішене питання щодо форми козаків та армії. Питання  історичної правди теж необхідно розглядати та ставити в Коордраді, наприклад щодо форми. Ми в Запоріжжі вирішили носити вишиванки під повною формою. Геральдика в нагородах, ліквідація "совєтскості" у парадних формах теж серйозна справа.А створення літопису подій новітньої бойової історії Українського козацтва взагалі відкрите питання.
Колись генеральні писарі війська Запорозького доклали багато зусиль для того , щоб в наші дні ми читали , розповідали та пишалися героїчним минулим. Це завдання теж необхідно вирішити.
Думаю, що наш Запорозький козацький досвід плідної спільної співпраці з обласною,місцевою владою, армією та правоохоронними структурами та змогу працювати ефективно на користь укріпленню обороноздатності нашої держави.


З повагою, голова координаційної ради з питань козацтва Запорізької облдержадміністрації, учасник Революції Гідності,
кандидат наук з державного управління, військовий історик, автор книг                                  Дмитро Сухінін

15 грудня в приміщенні Будинку офіцерів був проведений, на мою думку, дуже важливий та необхідний, перший за такими серйозними масштабами захід - всеукраїнський форум патріотичних сил України та робоча зустріч з представниками міністерства оборони України.
З цікавою та корисною для у часників промовою виступила один з організаторів заходу, помічник  генерального штабу МО України , волонтер зі стажем, принципова та смілива людина Алена Вербицька. Вона дала розгорнуту характеристику по роботі волонтерів, окреслила завдання громадських організацій, запросила на нараду висококваліфікованих фахівців, старших офіцерів міністерства оборони України.
Важливим був виступ Юрія Чижмара члена Координаційної ради руху сприяння територіальній обороні України, представники якої вели збори. В доповіді професійно проаналізовано стан справ з питань роботи громадських організацій
по створенню необхідних умов для розширення допомоги в мобілізаційній роботі, долучення патріотів до створення системи територіальної оборони, наведені приклади діяльності аналогічних фундацій в країнах Східної Європи.
Дуже важливим фактором фактичного успіху форуму була присутність старших офіцерів генерального штабу  МО України, які з точки зору військових розповіли про принципи та конкретні дії генерального штабу, військових комісаріатів, місцевої влади про формування системи органів та підрозділів територіальної оборони України. Дали корисні поради отаманам, керівникам громадських організацій, які сприяють обороні нашої держави, самі були учасниками Революції Гідності та АТО на сході України. Підкреслювалась необхідність працювати разом, допомагаючи армії та владі, діяти одною командою, навчатися вирішувати проблеми уважно слухаючи  одне до одного. Були й дуже гострі питання стосовно комплектації, забезпеченням необхідним спорядженням, чергування та взаємодії з відповідними структурами армії та громадянських інституцій.
Враховуючи наш досвід в організації роботи по захисту областей південного сходу нашої країни, участь козаків в структурах самооборони, служби  в армійських підрозділах, ми з полковником ЗСУ полковником Лапіним І.Є. (начальником штабу 37-го омпб, до речі , козацького) розповіли як була організована робота по протидії створення в нас "Новоросії", недопущення до влади бандитів та проросійських найманців, спільну діяльність першої в Україні за часів її бойової новітньої історії координаційної ради з питань козацтва при Запорізькій облдержадміністрації, підкреслили важливість плідної співпраці з правоохоронними та військовими підрозділами. Показали , що наш успіх був досягнутий завдяки об'єднанню всіх здорових демократичних сил суспільства та представниками нової влади. Особливо важлива волонтерська діяльність, за, цей період запорозькі козаки, у створеній операції "Козацький волонтер" допомогли армії різними речами до ста тон вантажів. А створення батальйонів тероборони стало завданням не тільки влади, а й козаків. Отаман Лапін , наприклад, призначений командиром 6-го батальну, а тисячі козаків вже демобілізовані й приймають участь у громадській діяльності та операціях "Дозор" та "Перехопленя" які ми проводимо з початку загрози захоплення областей з структурами СБУ та ЗСУ.. Звернули увагу ми на мисливців та необхідність теж долучати їх організації до необхідних, у складну ситуацію, заходів.Необхідність співпраці з військовими та іншими органами північноатлантичного альянсу теж є запорукою успіху і в нас є відповідні напрацювання.
Впевнений, що такі збори патріотичних сил повинні проводитися систематично. Нам треба розвивати оборонні напрями роботи. вивчати досвід в різних областях, накопичувати знання, навчати молодь. Думаю представникам генерального штабу теж було корисно побачити різні погляди на проблеми воєнного характеру, поспілкуватися, подискутувати й напевно допомогти керівникам патріотичних громадських організацій зрозуміти підходи та погляди командирів. Робота тільки почалася, але приємно, що рішення Другого історичного міжнародного конгресу козацтва не залишилися на папері.

З повагою, голова координаційної ради з питань козацтва Запорізької облдержадміністрації,
керівник Всеукраїнського комітету з питань преси та інформації козацьких ЗМІ ВРОУ Дмитро Сухінін

14 жовтня – видатний день в історії перемог українського народу, велике християнське свято. Невипадково, мабуть, ми в Запоріжжі та Запорізькому краї маємо честь святкувати в один день декілька великих, важливих для мільйонів людей подій. Всі козацькі організації ретельно готувалися, наперед плануючи відвідування шкіл, вищих учбових закладів, проведення уроків мужності, організацію урочистих заходів в містах та селах області.

Так, за рішенням обласного оперативного штабу коордради з питань козацтва Запорізької ОДА отамани, старійшини, козаки потужних всеукраїнських та міжнародних організацій, напередодні свят (в період з 5 по 13 жовтня) відвідали десятки шкіл, спільно з козаками-учасниками АТО і операцій «Дозор», «Козацький волонтер» розповіли про мужність та звитягу армії при захисті рідної землі від ворога, бойову роботу з охорони кордонів України, допомогу солдатам та офіцерам необхідними речами на передовій. 

В області за участю самої потужної організації, куди входять військовослужбовці батальйонів та 55-ї бригади – Міжнародного союзу козаків «Запорозька Січ» (отаман полковник Лапін І.Є.), керівництва Запорізької обласної ради та Запорізької облдержадміністрації, освітян підвели підсумки обласної патріотичної акції «Вшануймо українську історичну літературу», на засіданні координаційної ради прийняли рішення про підтримку Указів Президента України щодо європейської та євроатлантичної інтеграції, з розширення заходів щодо військово-патріотичного виховання молоді, затвердили основні напрями фінансування виховних, культурно-історичних, спортивних та мистецьких заходів на 2017 рік. Було проведено науково-практичну конференцію щодо 150-ти річчя з дня народження великого державного та політичного діяча, талановитого історика, фундатора величезної праці для народу України та світової спільноти – історії України-Русі – Михайла Грушевського. 

На конференції виступили видатні та відомі в державі доктори та кандидати наук, керівники підприємств, отамани, студенти, учасники бойових дій. Вперше в історії краєзнавства в області, а може і Україні, було підготована членом КРК ЗОДА Мордовським М. М., працівників музею, за участю козаків-істориків – науковців, керівників Запорозького руху опору, одна з найцікавіших експозицій, яка розповідала про участь сміливих, відважних, добрих серцем з великими планами будування демократичної європейської країни людей із зброєю в рукам, що захищали ідеали свободи та прав людини на справедливе та чесне життя – козаків останнього запорозького отамана Махна Нестора Івановича та участі українців й козаків у Першій світовій війні та виборюванні правди під час захисту УНР і періоду Гетьманату Павла Скоропадського, Директорії на початку ХХ ст. Мені було дуже приємно бачити в залі музею всіх, кого було нами запрошено, це і солдати 55-ї бригади, учні ліцею «Захисник», солдати й офіцери батальйонів, що прийняли козацьку присягу в бойових умовах – 37-й та «Січеслав», самооборонців області, отаманів та старшини, а особливо старійшин та ветеранів війн.

Організована нами екскурсія сподобалася всім патріотам, дала змогу по новому побачити не тільки минуле, а й майбутнє нашої європейської України, ту велику роль яку народ зіграв у жахливих потрясіннях, ту жертовність та бажання будувати свою державу, а саме головне експозиція яскраво підкреслила необхідність єдності, взаємопорозуміння, взаємодопомоги одне одному, непереможність українців в жорстоких битвах всіх періодів своєї історії.

Необхідні й цікаві спортивні змагання, фестиваль провели спасівці (Президент федерації Притула О.Л., отаман Рижов К.А.). До свят підготувався і наш колектив Першої Національної громадської козацької історичної бібліотеки підготував для читачів, за допомогою інтелектуалів та краєзнавців та освітян області цілу низьку цікавих та змістовних книг вітчизняних та зарубіжних авторів про історію військових походів, Гетьманську Державу, Нову Запорозьку Січ, Першу та Другу світові війни, а голова Запорізької ОДА генерал Бриль Костянтин Іванович – прихильник нашого руху – нагородив керівників учбових закладів та науковців за підтримку культурного генезису суспільства.

Згідно рішення оперштабу КРК ми теж із задоволенням вручили почесні грамоти учням та студентам, які приймали участь в добрих і таких необхідних сьогодні волонтерських справах. 14 жовтня, рано вранці актив ради був біля церкви на території легендарного святого для кожного з нас острова Хортиці, де ми тепло зустріли запрошених побратимів з семи областей. Прибувшого Владику Фотія щиро привітали гості, козаки й городяни та, як вимагає стародавній звичай, християнські православні канони та совість. На проведеному молебні протягом майже 2-х годин стояла сакральна тиша, всі уважно слухали, молилися та славили великий день Покрови Пресвятої Богородиці, для нас це особливий день пам’яті, перемог, дружби та великих уроків минулого.

Також після молебну частина козаків прийняла участь у марші учасників АТО, покладанні квітів та вшануванні пам’яті загиблих захисників Запоріжжя, визволителів міста, започаткована нова традиція вшановувати пам’ять та покладати квіти до пам’ятників великим полководцям та керівникам визвольного руху князю Дмитру Івановичу Вишневецькому (Байді), що поставлений за козацький кошт в Олександрівському районі м. Запоріжжя та Богдану-Зиновію Михайловичу Хмельницькому.

Не обмежилися ми й обласним центом, так відповідні заходи з запрошенням та участю територіальних громад пройшли в м. Бердянську, Мелітополі, Енергодарі, Василівці, Пологівському, Гуляйпільському, Токмацькому, Мелітопольському, Бердянському, Розівському, Покровському (Дніпропетровської області, який історично з періоду революції входить до КРК ЗОДА отаман Нікіпілий М.М., який прийняв активну участь з старійшинами в організації та проведенні Покровського ярмарку та на Великій раді прийняли до своїх лав учасників АТО), Пологівський отаман Гонтарь В.М. із своїм кошем допомагав у будівлі храму УПЦ КП, теж прийняв до козацтва багато молоді, бійців та командирів, учасників бойових дій, зробив висококласний концерт силами митців свого полку та нагородив найкращих, в м. Енергодарі отаман Волков С.В. провів лекцію з історії козацтва, прийняв до коша сорок чоловік, своїми силами організував концертну програму та виступи козаків-артистів, запрошенні військові з спецпідрозділів ЗСУ провели військово-спортивний майстер-клас з прийомів рукопашу, а в дитячому садку № 7 організовано концерт та виховний вечір. Також члени ради на чолі з козаком – начальником управління внутрішньої політики Зубченком О.С. згідно операції «Козацький волонтер» відвідали бійців АТО на фронті, а в Генічеську, де отаманом наш запорожець Галич С.Г., окрім виховних та релігійних заходів, спільно із спецпідрозділами СБУ проведена операція «Перехоплення», виявлені правопорушення, відкриті карні справи.

Є конкретні результати по операції «Дозор» і в Запоріжжі де в декількох районах козаки патрулюють місцевість та порядок на блокпостах (полковник козацтва Грицаєнко І. М.). Серйозна волонтерська допомога була надана бійцям та ветеранам ЗСУ з боку учасників відповідної операції Дьяченком О.В. та Ліходід С.В. З керівництвом Запорізької інженерної академії (ректор Банах В.А.) проведені заходи щодо подальшої популяризації історичної літератури та створення за допомогою керівництва центру інтелектуального розвитку молоді на базі Першої Національної історичної бібліотеки.

За участю козаків організацій «Спас» та МСК «Запорозька Січ» в четвертому інтернаті втілюється козацька програма виховання та розвитку і дуже приємно що спільно організоване свято сподобалося як учням та і батькам. 

За участю секретаря координаційної ради козацьких організацій міста Бердянська Ігоря Зубрицького, представників створеної в БДПУ нещодавно козацької організації МСК «Запорізька Січ», керівництва Бердянського державного педагогічного університету відбувся сильний патріотичний захід з нагоди Дня захисника України. Ігор Зубрицький привітав всіх з святами: Днем захисника України, Днем Українського козацтва і Покрови Пресвятої Богородиці та підкреслив, що сьогодні саме військові, які виховані були на історії запорозького козацтва, січових стрільців, воїнів УПА – основа незалежності та безпеки нашої держави! 

Багато було зроблено спільними зусиллями козацтва, влади, армії й суспільства в цілому. Знаково, що в Запоріжжі – духовному центрі козацької слави переможних походів, а в певні часи захисту всієї України та Європи активно діє могутня сила – Запорозька козацька рада де вже третій рік поспіль ми надаємо приклад єднання та перемог всім шановним побратимам з інших областей та запрошуємо до спільної важкої, але так необхідної сьогодні роботи з організації опору загарбникам, виховання людей які люблять Вітчизну та дітей які будуть пишатися своїми батьками та дідами. Слава Богу що ми козаки!!! Зі святами всіх!

З повагою,

Голова Всеукраїнського комітету

з питань преси та інформації

козацьких ЗМІ ВРОУ

Дмитро Сухінін

За історичною традицією нашої держави дуже багато вирішальних для нас, козаків-українців, великих справ захисту держави, доленосних рішень, щодо свободи та збереження людських життів, переможних походів та відродження національно-визвольного руху відбувалося на теренах лицарського вільного Запорожжя. Й сьогодні, коли на долю народу знову випала нелегка справа по захисту своєї рідної землі, людей, культури та права на існування в сім’ї вільних європейців, знову на Січ приїхали вірні присязі, гідні слави пращурів, сильні духом, видатні козаки та отамани, майже, з всієї України та Словаччини, Німеччини, Польщі. Всіх об’єднала одна велика справа й бажання створити умови для вирішального опору агресорам, бандитам та окупантам, які за допомогою зовнішніх сил вже не один рік намагаються стати на дорозі сталому розвитку країни, відкинути її на десятиліття назад, безкарно творити насилля, через руйнацію долі багатьох чоловіків та жінок, дітей та батьків, економіки та культури. Хочу підкреслити, що в травні 2014-го та у вересні 2015 років ми організували й провели Велику Раду отаманів України та Перший історичний міжнародний конгрес козацтва з метою дати чіткий сигнал всьому світу, друзям та ворогам, керівникам країн та народам Європи, про напрями та конкретні дії патріотів всіх поколінь, справжніх лицарів степу, учасників революції, бойових дій, АТО на сході країни, представників всіх соціальних груп, щодо організації оборони та мобілізації на інтелектуальний, духовний та військовий спротив проти навали всіх світових сил правди та справедливості, а саме головне – великої любові до Вітчизни. Впевнений, що Європа та народи планети нас почули, й сьогодні можна відверто сказати, що козацький рух України міцно тримає в руках не тільки кулемети чи автомати, знаходячись на службі в армії, а саме головне ідеологічну зброю – чітке бачення необхідності забезпечення миру та спокою на всій території держави, та безкомпромісну боротьбу з тероризмом. Тому згідно рішення постійно діючого оргкомітету міжнародного конгресу козацтва, Об’єднаної Ради Українського та Зарубіжного козацтва за підтримки переважної більшості потужних організацій держави та світу було вирішено провести Другий історичний міжнародний конгрес козацтва в м, Запоріжжі за актуальною темою: «Світовий тероризм як головний чинник загрози людству ХХI століття та завдання світового козацького руху у боротьбі з ним». 

Мені, як голові оргкомітету міжнародного конгресу було дуже приємно, що керівництво облдержадміністрації, обласна рада народних депутатів, запорізька міська влада та правоохоронні органи всі ці роки плідно співпрацювали, допомагали та приймали безпосередню участь в організації спільних заходів, тому робота проходила в атмосфері довіри та взаємної допомоги заради святої мети для кожного громадянина, мешканця області – не дати створити ще одну чорну пляму з крові та болі на нашій землі, дати відсіч бандитам. 

Влада показала приклад розуму та високої довіри до суспільства, а козаки тисячами пішли на фронт, блокпости, бойове чергування, охорону стратегічних об’єктів, та організували історико-культурну, виховну, оборонно-спортивну ти мистецьку патріотичну роботу. 

Привітання конгресу від активного учасника операції «Козацький волонтер» народного депутата України Артюшенка Ігоря Андрійовича оголосив його помічник, заступник голови ЗООВТ «Просвіта» ім. Тараса Шевченка Олексій Мосейко та запевнив високоповажне зібрання, що при реалізації рішень та при підготовці документів буде надана необхідна допомога. Отамани висловили свою повагу патріотично налаштованим народним депутатам Артюшенку І.А. та Фролову М.О. (активному учаснику розробки програми козацької освіти).

Народи планети зрозуміли та прийняли позицію українського козацтва. Тому всі дні роботи, починаючи з Великої Ради отаманів України та безпосередньо Другого історичного міжнародного конгресу козацтва не було ідеологічних та політичних суперечок, шановні колеги намагалися запропонувати найкращі, на їх думку пропозиції. напрями роботи, конкретні дії щодо боротьби зі світовим тероризмом та бандитами й агресорами на нашій Батьківщині. 18 серпня, за традицією, в овальному залі Запорізької обласної ради народних депутатів відбулася рада отаманів, яку відкрив заступник голови Владислав Марченко, відзначивши почесними грамотами за вагомий внесок у розбудову патріотичного руху отамана Сергія Волкова, голову ради старійшин ЗВН «Запорозька Січ» Олександра Горшкова, голову ради отаманів Володимира Лютого, та голову Запорозького козацького руху Дмитра Сухініна з врученням козацької шаблі за мужність при захисті держави. Марченко дав характеристику військово-політичної ситуації в Україні та офіційно привітав учасників зборів та конгресу, підтримав нашу пропозицію щодо затвердження обласної державної програми розвитку козацтва на наступні роки. 

Відверто кажучи, мені було приємно вести раду бо всі побратими ретельно готувалися й прибули з серйозними пропозиціями та конкретними прикладами ведення виховної та бойової роботи. Визначаючи повагу оргкомітету за проект підсумкового документу, керівники підкреслили можливий негативний вплив на процес підвищення обороноздатності держави через втягування козаків в створення політичної партії, обурення переважної більшості викликали ідеї так званого «коренного казацкого народа», як ворожої системи, спрямованої на розкол українців. Всі чітко визначили козацтво як історичний авангард українського народу, який очолив національно-патріотичний рух та створив Гетьманську державу. 

Враховуючи наявність представників інтелектуальної еліти, науковців, митців, інтелігенції, педагогів та військових дискусія прийняла характер ретельного та глибокого аналізу проблеми боротьби зі світовим тероризмом, вирішення питань захисту населення,та укріплення армії.

Особливою темою була робота з інформаційного спротиву, створення системи подання об’єктивної інформації, розширення складу всеукраїнського комітету з питань преси та інформації козацьких ЗМІ та співпраця з відповідними установами (міністерством інформаційної політики КМУ), й підтримку останніх ініціатив очільника цього закладу. 

Взагалі тероризм сприймався всіма учасниками, як нова система знищення миру та встановлення хаосу, чого неможна допустити а ні в нас вдома, а ні на Землі. 

Цікаво, з аргументами та прикладами своєї діяльності виступили отамани з Києва: Олександр Левандо його заступник В’ячеслав Падалко, з Запоріжжя: Ілля Лапін, Сергій Волков, Іван Матвієнко, Костянтин Рижов, Олександр Притула, з Дніпра Микола Кущ, Віктор Кучінський, Володимир Мельниченко, з Харкова Георгій Тягунов, з Херсону Володимир Федченко, з Миколаєву Валентин В’юн, старійшини Ігор Синєпольський, Володимир Мельник, старшина Володимир Гарбуз, Анатолій Пилипенко, Павло Белан, Володимир Лютий, Сергій Ігнатченко, Авдєєв Роман, Михайло Крисько, Микола Григоряк, з Херсону Олег Чемересюк, помічник Запорізького міського голови Миколенко Дмитро (від імені мера міста, який підтримав рух опору), генерал козацтва, представник міжнародної організації з боротьби з корупцією «Ікокрім» із Словацької республіки Йозеф Затько та інші високоповажні гості.

Наш словацький друг, як і багато ветеранів правоохоронних структур Європи, привітали зібрання, розуміючи великий вплив рішень форуму на роботу органів влади та суспільство. 

Дуже вчасно, на високому професійному рівні оргкомітетом з волонтерів були організовані екскурсії по місту, навкруги острова Хортиця, по музеях зброї та краєзнавчому музею, де коштовності козацької доби і не тільки, яскраво розповідали про мирні досягнення та перемоги в битвах нашого народу. Особлива дяка Мордовському Михайлу та Шлайферу Іллі.

19 серпня в залі Запорізької облдержадміністрації до 9-ї години почали збиратися представники делегацій. Їх зустріли запорозькі майстри культури та мистецтва обласного департаменту освіти та науки ОДА (керівник Озерова Т.Я.), хорового колективу наших дорогих друзів з Великолепетиського району Херсонської області (голова РДА Кумановська С.С.) та козацького хору з м. Енергодар ( отаман Волков С.В.). Національні та козацькі пісні й дикламування віршів не один раз викликали в залі овації, співали разом з метрами жанру, дуже тепло приймали й довго не хотіли відпускати, зі сльозами радощі на очах з квітами дякували та шанували виступаючих. Учні початкових класів зробили малюнки про козацьку долю, переможні походи, життя сучасної України радощі досягнень та біль війни та боротьбу з тероризмом. Нам дорослим надовго запам’ятається ця повоєнна творчість дітей, які стикнулися з війною, смертю й подвигом захисників – їх батьків, братів та дідів. Дуже приємно, що на запрошення оргкомітету прийняти участь у роботі конгресу відгукнулися військовослужбовці 55-ї окремої артбригади, 37-го козацького окремого мотопіхотного батальйону (м, Запоріжжя), батальйону «Січеслав» також козацького, який формувався на території нашої області та правоохоронці обласного управління поліції та СБУ в Запорізької області, тому що вже одна тисяча наших та з інших областей козаків несуть нелегку почесну службу, б’ються з тероризмом, пильно й ретельно охороняють кордони держави. Моє вступне слово було недовгим бо всі гарно підготувалися для участі в цьому важливому форумі. Без музичного супроводу, голосно заспівали Державний Гімн України, та під іконою Покрови Пресвятої Богородиці почали працювати.

Заступник голови Запорізької обласної державної адміністрації Едуард Гугнін нагородив почесними грамотами голову МГО ОРУЗК Верховного отамана Левандо О.П., його заступника Падалко В.М., начальника штаба МСК «Запорозька Січ» Ігнатченко С.Б., привітав конгрес, та зосередив увагу присутніх на актуальності порядку денного, ролі запорозьких козаків в організації захисту кордонів держави, операцій «Дозор», «Козацький волонтер» та «Перехоплення», захисті мирного життя мешканців області, та необхідності колективної боротьби з тероризмом, небезпекою для українців та всього людства, подякував всім хто прийшов захищати демократію в ті далекі часи початку навали. 

Згідно рішення ради, доповідати було доручено мені, а співдоповідачем був Олександр Петрович Левандо. Враховуючи в залі фахівців, в доповіді була дана оцінка діям світових терористів в країнах Північної та Південної Америки, Західної Європи, Близького Сходу, інших гарячих місць планети. Особливий глибокий аналіз військово-політичних подій був даний по подіях в Україні, АТО, фактична ідеологічна та інформаційна війна, яку з нами веде східний сусід РФ та бандити.

Дана інформація про досвід роботи з питань організації вищевказаних операцій, створення координаційної ради з питань козацтва при ЗОДА, допомоги в охороні стратегічних об’єктів, проведення виховної та мобілізаційної роботи в області, багатьох культурно-історичних та мистецьких заходів сумісно з органами влади для молоді та школярів, це і робота міжнародної організації «Спас» і створення в Міжнародному Союзі Козаків «Запорозька Січ» Першої національної громадської козацької бібліотеки ім. князя Д.І. (Байди) Вишневецького, навчання з курсантами на полігонах, уроки мужності в школах, які проводять наші старійшини, встановлення монументів пам’яті – отаману Вишневецькому – першому керманичу Хортицької Січі, алеї творців України, та інше, а також щорічне проведення започаткованої запорожцями та підтриманої херсонцями патріотичної акції «Вшануємо та збережемо могили пращурів – героїв давньої історії Русі-України». Для консолідації суспільства та козацького руху підтримати зусилля президента та патріарха Української Православної Церкви Філарета по створенню єдиної помісної Православної Церкви в Україні. Долучитися до розробки вкрай необхідної суспільству проекту програми черкаських козаків, економістів, культурологів та інтелектуалів під назвою «Нова економічна модель» та створення всесвітнього штабу по проведенню операції «Козацький волонтер».

В підсумках пролунали пропозиції про прийняття Закону України «Про козацтво», комплектацію відповідних військових підрозділів в системі Міністерства оборони України та прийняття необхідних нормативно-правових актів, державної програми розвитку українського козацтва, з метою встановлення історичної справедливості та звичаїв, перехід на козацькі звання періоду Гетьманської Держави та УНР. Пропозиції було одноголосно підтримано. 

Олександр Левандо також засудив агресію відносно України та дії терористів по всьому світу та на території України, дав характеристику ворогам та підкреслив важливість у період проведення АТО підтримки армії козаками нашої держави, засудивши піратські вилазки псевдокозаків злочинця Козіцина та інших та в цілому підтримав резолюцію конгресу. Полковник ЗСУ, учасник АТО, колишній начальник штабу 37-го батальйону теж підтримав ідеї укріплення армії, запропонував створення дійової системи підготовки та перепідготовки молоді та резервістів, підкресливши необхідність та велику честь захисту держави всім суспільством. Наголосив на необхідності створення козацьких учбових закладів, як державних та і на громадських засадах для підвищення рівня знань отаманів та старшини.

 Старійшина козацтва Ігор Синєпольський передав щирі вітання від одного з фундаторів Української незалежності Левка Григоровича Лук’яненка, який направив в дар Першій національній козацькій бібліотеці (керівник Сухінін Д.В.) в Запоріжжі свої книги, він розповів про Другу світову війну, жахи та враження дітей від бомбардувань та вбивств, про необхідність волонтерської роботи, допомогу армії, та сумісні з керівництвом коордради зусилля по створенню козацьких ліцеїв та неприпустимість вирішення питань з використанням брудних прийомів терористів.

Анатолій Пилипенко зосередив увагу на необхідності вирішення питань лікування учасників АТО, поглиблення реабілітаційної роботи, та залучення іноземних фондів та допомоги світових козацьких організацій.

Керівник робочої групи, досвідчений державний службовець та старійшина руху Володимир Гарбуз високо професійно обґрунтував свої пропозиції, стосовно створення бойових підрозділів з добровольців козаків та подальшого реформування армії та прийняв активну участь у доопрацюванні резолюції. 

Ректори, професора, доктори наук з Мелітополю Валентин Молодиченко (Державний педагогічний університет ім. Богдана Хмельницького) та Валентин В’юн (міжнародний класичний університет ім. П. Орлика) зосередили увагу на необхідності реформування навчального процесу як в школах так і в вишах. Керманич з Мелітополю презентував новий спільний з координаційною радою проект про створення Гетьманської шляхетської академії, як бази для підвищення рівня освіти для отаманів та козацької старшини, а також для всіх бажаючих поглиблено вивчати історію, культуру, звичаї та традиції героїчного минулого нашої держави періодів середньовіччя, нової та новітньої історії, включаючи світову. Ректор з Миколаєву запропонував створення військово-спортивних клубів та конкурси гри «Сокір-Джура», створення в кожній школі III – IV рівня та ВНЗ центрів впровадження козацьких методик в учбовому процесі. В. Молодиченко урочисто подарував історичній бібліотеці цікаві книги для військових. А Притула О.Л. – керівник міжнародної організації «Спас» – запропонував Міністерству освіти та науки України створити Програму впровадження козацької педагогіки у навчальних закладах. 

Старший офіцер 55-ї артбригади Олексій Іщенко подякував за допомогу армії, волонтерську та виховну роботу, проведення оборонної роботи, пов’язаної зі спецопераціями "Дозор" та "Перехоплення", та вкрай необхідні культурно-історичні заходи які систематично проводе Запорозький обласний оперативний штаб, підкресливши вагомий внесок запорожців щодо допомоги бійцям та необхідність боротьби за нашу свободу та із світовим тероризмом. Шановний та досвідчений професіонал, старший офіцер, колишній полковник словацьких спецслужб, а сьогодні генерал козацтва Йозеф Затько дав розгорнуту характеристику подій у світі, розглянувши ситуацію в Україні, дав дуже корисні пропозиції для подальшого укріплення взаємовідносин між армією, правоохоронними органами та козацтвом. Йозеф підтримав наш рух до незалежності та свободи. 

Директор НАТО центру з Євро – Атлантичної безпеки в Запорозькому регіоні Олександр Лукашенко подякувавши за запрошення на конгрес підкреслив колосальну важливість порядку денного, привітав бажання багатьох українців – козаків щодо європейського та євроатлантичного вектору руху, наголосивши на необхідності розширення стосунків та взаємодопомоги між козацтвом, збройними силами, правоохоронними структурами та владою заради забезпечення головної мети – громадської безпеки, територіальної цілісності та миру в країні, він запропонував спільну роботу задля більш ефективної боротьби із проявами тероризму, також максимально використовувати досвід закордонних парамілітарних громадських організацій (наприклад «Кайтселійт» в Естонії за допомогою Посольства Естонії в Україні) Делегати підтримали виступаючого та вирішили додати пропозиції до резолюції конгресу. 

Вкрай важливою та актуальною була тема визволення з полону наших військових, в доповіді та виступаючі (полковник Лапін І.Є., учасники АТО) підкреслили, що це питання честі й гідності не кидати своїх у біді, підготувати відповідні документи в ООН, ОБСЄ та інші організації щодо Панова Євгена та наших побратимів, які знаходяться за гратами, надати інформацію світовій спільноті про посилення сил окупантів на території України, почати працювати над новою концепцією будівництва збройних сил держави, фундації козацьких підрозділів у складі ВСУ, оновлення форми за історичними прикладами, зброї та технічної бази, вдосконалення системи мобілізації та роботи з резервістами (полковник ЗСУ, отаман з Мелітополя Літвін О.І), повертаючись до конкретних заходів протидії бандитам та загарбникам О. Федченко (член КРК ЗОДА) запропонував не пропускати Дніпром маломірні човни в ночі, в період загострення ситуації на сході України (для збільшення контролю над акваторією). Бердянський отаман В. Майборода, підтримуючи відповідні Укази Президента України дав пропозицію про перейменування посади на Гетьмана України. 

Вперше на конгресі виступили жінки – патріоти – керівники Запорізької обласної організації профспілок працівників освіти Гринь Надія Іванівна, Малишко Євгенія Георгіївна методист відділу освіти м. Марганець, автор програми «Козацькими стежками», які розповіли про організацію суспільних заходів культурного, духовного, історичного та учбового напрямів, підключення до цих процесів молодих вчителів та інтелігенції. 

Тема окупації частини суверенної території нашої країни була однією з головних, так для юридичної точності член козацької громади Р. Шевченко з Полтави вніс пропозицію звернуться до Верховної Ради України визначити територію так званих «ДНР» та «ЛНР» тимчасово окупованим агресором – РФ. 

Яскраво та цікаво звітували про оборонну та громадську діяльність отамани Дніпра Микола Кущ (ще раз попросивши конгрес повернутися до перепоховання Н.І. Махна на Батьківщині), як керівник одного з самих потужних кінологічних клубів держави підкреслив важливість використання собак при антитерористичних заходах та розширення цієї важливої діяльності, та необхідності створення координаційних рад з питань козацтва при облдержадміністраціях як в Запоріжжі та подякував за допомогу при створенні аналогічного підрозділу в Дніпрі. 

Заслужений майстер спорту по тхеквондо, заслужений тренер, отаман Кучинський Віктор, підтримавши резолюцію розповів про жахливу трагедію загибелі великої кількості людей (військових та мешканців) м. Запоріжжя в період Другої світової війни при затопленні НКВдистами частини міста через підрив греблі Дніпрогесу, не попередивши населення. Також визнав небезпеку створення у фактично військовий час всяких козацьких політичних партій та наявність в козацтві ганебної непритаманної патріотам та народу України ідеології так званого «коренного казацкого народа», яка свідомо розколює суспільство, перекручуючи історію, створюючи міфи та підтримуючи відверту антиукраїнську брехню про козацтво як окремий від українців народ. Це дуже вписується в антиукраїнську риторику наших ідеологічних ворогів, та створює серйозні перепони для об’єднання всеукраїнського патріотичного руху, особливо у важу годину сьогодення Учасники конгресу підтримали виступаючого. 

З серйозними звітами про антитерористичну діяльність, допомогу правоохоронним структурам виступили досвідчені колишні військові отамани Покровського полку Никипілий М.М. керівник Енергодарських побратимів Волков С.В та отаман з Дніпра Мельниченко В.І., які на початку загрози окупації стали на захист своїх міст. 

Старійшина Запорозької коордради Мельник В.М. закликав об’єднатися козаків, розповів про минулі часи дев’яностих, коли рух тільки починався, підтримав проведення цього важливого заходу та запропонував, як колишній офіцер медичної служби, введення навчань першої медичної допомоги в навчальних закладах та козацьких організаціях. 

Братська атмосфера в залі, єдність в досягненні мети захисту народу та відродження рідної землі, як міцної в економічному та військово-політичному сенсі центральноєвропейської держави надихала присутніх на творчу роботу, тому багато присутніх надали свої виступи до президії, погодившись прийняти участь у підготовці підсумкових документів другого історичного міжнародного конгресу козацтва та проектів нової нормативно-правової бази розвитку ЗСУ, козацтва, освіти, культурно-історичної роботи. 

Делегати ще раз показали всьому світу, міцність державницьких позицій, реальні справи, бачення майбутнього та гаряче бажання працювати на користь народу та держави заради перемоги, миру та процвітання в світовій сім’ї вільних народів. 

З повагою,

заступник Верховного отамана України,

член національного союзу журналістів України,

голова оргкомітету, письменник,

кандидат наук з державного управління

Сухінін Д.В.

Координаційна рада з питань козацтва була створена в період Революції гідності. До складу ради увійшли представники та отамани патріотично налаштованої громади Запорізького козацтва, учасники «Майдану», діячі науки, культури та мистецтва області, ветерани СБУ та офіцери збройних сил України (ветерани), які також приймали активну участь в захисті свободи та незалежності країни й підтримали новий уряд України. Головою ради було обрано керівника Запорізької облдержадміністрації Баранова В.О.

Координаційна рада фактично почала активно діяти вже в березні 2014 року. Враховуючи вкрай складну військово-політичну ситуацію в області, бажання представників злочинної влади повернутися та розправитися з активістами та патріотами були створені з козаків козацькі загони самооборони (м. Запоріжжя, Мелітополя, Бердянську, Гуляй Поля, Пологів, Енергодара та в інших стратегічних містах), які ефективно співпрацюючи з органами правопорядку місцевої влади, СБУ та під керівництвом нового складу Запорізької облдержадміністрації зірвали неодноразові намагання злочинних угрупувань захопити владу в області. Була проведена  серйозна кадрова робота по заміні та переобранню керівників козацьких організацій, які допомогали злочинній владі та відмовилися захищати незалежність України. Так було з ганьбою усунуто з колишнього складу ради «отамана» Панченко О.В., переобрано з посади отамана МСК «Запорізька Січ» Хруща В.Л. та інших псевдо козаків та старшину.

Активно почали працювати такі великі організації, як Міжнародний Союз Козаків «Запорізька Січ» (отаман Кириченко С.П.), Г.О. «Усть-Азовський полк» (отаман Галич С.Г.), ГО «Союз вільних козаків» (отаман Матвієнко І.С.), ГО «Козаки – Запорожці» (отаман Белан П.А.), ГО «Братство козаків» (отаман Волков С.Г.), ГО «Мелітопольський козацький полк» (отаман Литвин О.І.), та інші. Фактично з квітня 2014 року було прийняте рішення вперше в історії козацтва України після другої світової війни про проведення спільно з армією, міліцією та органами СБУ на місцях бойових операцій «Дозор», «Перехоплення» та «Козацький волонтер» (для підтримки армії та військовослужбовців).

В короткий термін були створені блокпости де не тільки на будуванні а й чергуванні майже кожної доби з військовими несли службу запорозькі козаки. Так, за період з 2014 по 2016 рр. було проведено до 3000 чергувань на 25 блокпостах області, велику роботу проводив також Хортицький полк, структура, яка охороняла не тільки в’їзди до міста Запоріжжя, а й будівлі СБУ та облдержадміністрації та інші стратегічні об’єкти. Всього в операції «Дозор» приймали участь до 2000 козаків та само оборонців. 

За пропозицією керівництва координаційної ради та підтримки обласного управління СБУ почалася (2014 р.) операція «Перехоплення» по проведенню рейдів на вокзалах з метою виявити терористів та незаконної зброї. Такі заходи систематично проводилися за участю добровольців й на території Дніпропетровської області ( за запрошенням облуправління СБУ), Херсонської та постійно Запорізької областей.

Суттєву допомогу козаки надавали відділам міліції, за що отримали подяки та заохочення. Всього у заходах приймали участь до 400 козаків, проведено 1000 бойових чергувань, забезпечено збереження до 10 мостових переходів, 16 З/Д вокзалів, 25 автостанцій, Дніпрогесу та великих мостових переходів на Дніпрі в м. Запоріжжя.

Суттєво була організована робота по допомозі прикордонникам на Чонгарі. Усть-Азовським полком (отаман Галич С.Г.) проводились спеціальні заходи, майже щомісячно на передовій перебували козаки – запорожці добровільно йшли до лав Українських збройних сил, несли службу представники козаки МСК «Запорізька Січ» (похідний отаман Сухінін Д.В.)

Враховуючи складну ситуацію в прифронтовій зоні, особливо в містах  Донецької області оперативні групи козацтва для проведення спеціальних заходів сумісно з правоохоронними структурами громадсько-політичної роботи, укріплення зв’язків з найрізноманітнішими місцевими організаціями працювали в містах Слов’янську, Генічеську, Маріуполі та інших. На проведених зборах козаки розповідали про роботу, обмінювалися досвідом та допомагали армії.

Вперше в історії козацтва була розпочата масштабна операція «Козацький волонтер», в якій приймали участь більше 40-ка організацій, більше 1900 козаків з різних областей України. Тільки Запорозькі козаки  допомогали фронту вантажів до 80 тонн (продовольства та непродовольчі товари), ремонт техніки, закупка теплих речей та взуття.  

Приклад цього руху був підтриманий Радою Отаманів України та організатором (Сухінін Д.В.), було запропоновано підтримати доповідь та прийняти рішення створити всеукраїнський козацький рух, який діє і сьогодні в багатьох областях держави. 

Також у ході бойових дій керівництво та особовий склад 37-го територіального мото-піхотного батальйону командир Лобас О.А., Заступник керівника Запорозької самооборони) за участю представників Української православної церкви Київського патріархату керівництвом Координаційної ради, вперше в історії ЗСУ були прийняті до лав славетного Запорізького козацтва, отримали благословіння та склали присягу з наданням кожному бійцю відповідних документів.

Особливу увагу рада приділяє роботі з молоддю, практично до кожної організації щоквартально приходять патріоти щоб стати козаками. Так за два роки до лав козацьких організацій вступило більше 900 чоловік, готується урочиста подія й для військових чергового призиву в 37-му батальйоні.

Практично у всіх організаціях проходять спортивні змагання, а наприклад організація «Спас» готує майстрів бойового мистецтва в багатьох областях України. Отамани Никипілий М.М., Гонтарь В.М., Волков С.В., Кириченко С.П., Лапін І.Є., Матвієнко І.С., Літвін О.Є., Грицаєнко І.А., Галич С.Г., Канаєв О.О. най активно працюють в цьому напрямі.

Стрімкий розвиток подій показав важливість й необхідність проведення ідеологічної діяльності, направленої на створення в козацьких організаціях чіткого розуміння про першочергові завдання в період АТО на сході України намагання представників злочинної влади повернутися та керувати на окремих територіях, в березні 2014 року, керівниками ради та отаманами було прийнято рішення за допомогою облдержадміністрації та патріотів провести першу в бойовій історії Велику Раду Отаманів України. Так в травні 2014 року завдяки зусиль голови ЗОДА Баранова В.О. та голові оргкомітету Сухініну Д.В. й визнать козаків та отаманів з шести областей, керівництва РОУ (Левондо О.П) в Запоріжжі було зібрано зі всієї України 350 отаманів та представників прогресивного руху-старшини й в травні проведено Першу Велику Раду Отаманів України, де всі об’єднались й одноголосно прийняли звернення до українського народу та козацтва з зазначенням своєї позиції про підтримку незалежності України, допомозі армії, засудженням бандитів та агресорів, чим чітко визнали місце козацтва як авангарду народу та поставили крапку на спекуляціях навколо питання «Хто за кого?». Було прийняте звернення до Президента України Петра Порошенка. 

У грудні 2014 року було підготовлено та підписано Меморандум про бойову братерську співпрацю в період військового конфлікту на Сході України з 25 організаціями з шести областей та урочисто передано екземпляр до музею Гетьманської України.

Вкрай важливою, знаковою та необхідною в умовах боротьби за рідну землю, укріплення світового авторитету, допомоги керівництву держави на міжнародній арені було проведення сумісно з облдержадміністрацією, Запорозькими міськвоєнкомами, міністерством оборони першого історичного міжнародного конгресу козацтва. З часів незалежності і майже в новітній історії країни в XX столітті  це був перший захід який не тільки зібрав наших отаманів,а привернув увагу міжнародної козацької спільноти,представники багатьох країн з Європи, Азії, Америки, Канади підтримали наш рух до свободи й незалежності, незважаючи на тиск Росії, надістали лист, привітання , особисто приїхали підтримати нашу боротьбу в важкі часи бойової історії українського козацтва,та відстоювання інтересів народу,боротьбу з терористами та грабіжниками. В резолюції конгресу були підтверджені напрями руху до демократії , сім’ї Європейських держав перемоги за територіальну цілісність,та економічний розвиток та добробут суспільства.

Міжнародний конгрес козацтва показав силу українців , патріотизм, прагнення до розвитку добросусідських відносин між країнами ,та підтримку політичного курсу керівництва. Отамани ще раз побачили щире ставлення з боку козацької світової братерської сім’ї.

Був обраний постійно діючий оргкомітет міжнародного конгресу та одноголосно прийнято рішення про проведення другого МКК в Запоріжжі всередині вересня 2016 року. За результатами роботи було надруковано – книгу конгресу (збірку матеріалів) і направлені до бібліотеки ОДА, музей Гетьманщини, отаманам та представникам зарубіжного козацького руху.

З метою набуття історичних та культурних знань козаки та отамани запрошуються на наукові презентації та краєзнавчі історичні музеї. Цю необхідну виховну роботу ведуть козаки і доктора наук, керівники музеїв, автори книг по історії та краєзнавства (Шаповалов Г.І., Мордовський М.М., Турченко Ф.І.). За два роки козаки відвідвали 12 музеїв в областях Запорізькій, Дніпропетровській, Херсонській, Київській та Хмельницікій. Проведені наукові практичні лекції з питань розвитку Гетьманської держави, звичаєвого права, вивчення діяльності Сагайдачного П.К., Вишневецького Д.І., Яворицького Д.І. 

Завдяки зусиллям отаманів Галича С.Г., Волкова С.Г., Сухініна Д.В., Лапіна І.Є., Рижова К.А, Белана П.А, Пелоза Ю.І, були проведені екскурсії на виставки старожитностей козацтва та української православної церква. 

В Генічівському районі Херсонської області та місті Запоріжжя, Енергодарі, Пологах створені алеї героїв козаків та АТО, виставленні пам’ятні знаки на честь воїнів героїв, гетьману (Байді) Вишневецькому Д.І., збудований курган дружби народів біля Запорізького Дуба, написані та надруковані історичні книги «Запорізькі козаки – героїчний захист Русі-України» та «Казачество в борьбе за свободу Родины», молоді запорожці перемагають у всеукраїнській грі «Дшура», організовані літні табори для школярів. Вже шість років в піонертаборах м. Бердянська, Запоріжжя, Приморську проводяться культурно-історичні заходи – гри за козацькою тематикою, підготовані дуже цікаві сценарії, є досвід. Особливо це ДОТ «Червона гвоздика» у м. Бердянськ.

Особливе значення в роботі ради має участь представника Української православної церкви Київського патріархату владики Фотія, за участю якого вперше в історії козацтва було введено інститут козацьких капеланів та почався рух введення цих посад у військових частинах. 

2 квітня 2016р., як новаторська ідея, в місті Запоріжжя було проведено фотовиставку за назвою «Бойовий шлях запорозького козацтва», де показано як бойова так і волонтерська робота козаків на фронті та у тилу за 2014-2016 роки.

Враховуючи теплий прийом та інтерес до неї, прийняте рішення показати фотодокументи в 10 містах області.

Також вперше в історії козацтва України силами членів ради, отаманів, патріотів у Запоріжжі в травні 2016 буде створена Перша громадська історична козацька бібліотека. Зараз збирається літературний фонд, який буде налічувати до 1000 екземплярів історичних творів про пращурів-героїв, гетьманів, бойові та інші епохальні події світу та Європи за період від Київської Русі до сучасної України.

Для ведення літопису історії Запорізького козацтва та з метою об’єктивного інформування громадян, світової спільноти силами членів ради були створені декілька інформаційних ресурсів – сайти коордради ЗОДА міжнародного союзу козацтва «Запорізька Січ», Правозахисник Запорізького краю, сайт Всеукраїнського комітету з питань преси та інформації козацьких ЗМІ Ради Отаманів в Україні та сайт культурно-історичного товариства «Запоріжжя - козацьке» де висвітлюється робота, яка проводиться в області та в Україні. Практика показала необхідність ведення інформаційної роботи, що нажаль не фінансується державою, а відсутність Державної програми дій суттєво ускладнює боротьбу з ворожими силами та об’єднанню всіх організацій.

Вважаємо, що створення координаційної ради з питань козацтва  допоможе вирішити питання забезпечення козацтва необхідними політичними, правовими та  економічним інструментарієм.

Голова  Координаційної ради

з питань козацтва Запорізької ОДА

Дмитро Сухінін

27 грудня 2015 року відбулась велика історична подія в житті козацтва України. Вранці в історико-культурному комплексі «Запорозька Січ» Національного заповідника «Хортиця» біля храму Покрови Пресвятої Богородиці відбувся збір козаків із п’ятнадцяти областей України.

Козаки і старшини стали біля церкви в урочистому шикуванні для зустрічі предстоятеля Української православної церкви Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета. У почесній козацькій варті стояли герої АТО – учасники бойових операцій «Перехоплення», «Дозор», «Козацький волонтер». 

Назустріч Патріарху на чолі з головою Запорозької козацької ради отаманів генерал-полковником козацтва Дмитром Валентиновичем Сухініним вийшли отамани крупних патріотичних козацьких організацій – козацькі генерали – Олег Миколайович Барабаш, Микола Миколайович Кущ, Сергій Вікторович Волков, Вадим Миколайович Лютий, Віктор Ігнатійович Кучинський, Олександр Леонтійович Притула, Сергій Павлович Кириченко, Костянтин Анатолійович Рижов, Ілля Євгенович Лапін. Від Ради українського козацтва, а також від «Ради екологічної безпеки України», Патріарха привітав генерал козацтва Сергій Миколайович Орєхов. Дмитро Валентинович Сухінін – вчений, військовий історик, автор восьми наукових видань, – вручив Патріарху свою книгу «Запорозькі козаки: героїчні захисники Русі-України». 

Разом із Патріархом на Січ прибули українські державні діячі – Юрій Віталійович Луценко, Ірина Володимирівна Геращенко та Євген Миколайович Нищук, а також виконуючий обов’язки голови Запорізької обласної державної адміністрації Костянтин Іванович Бриль, його заступник Едуард Анатолійович Гугнін та голова Запорізької обласної ради Григорій Вікторович Самардак. Разом із ними були старійшини українського козацтва. Зустрічав гостей генеральний директор Національного заповідника «Хортиця» Максим Анатолійович Остапенко. 

Юрій Віталійович Луценко виступив перед представницьким зібранням. У ході виступу було наголошено на необхідності зміцнення Збройних сил України та обороноздатності держави, а також нагальності патріотичного виховання молоді та просвітницько-культурної роботи в масах. Після цього Юрій Віталійович подарував козацькому храму Покрови Пресвятої Богородиці іконостас періоду гетьмана Івана Мазепи. 

Після урочистої зустрічі Патріарх Філарет разом з архієреєм Запорізьким і Мелітопольським Фотієм та священнослужителями Запорізької єпархії Української православної церкви Київського патріархату відслужив у храмі Божественну Літургію і освятив щойно подарований іконостас. У ході проповіді Патріарх наголосив на необхідності захисту України від зайд і бандитів, збереженні цілісності держави. Козаки, які брали участь в АТО, почули на свою адресу від Патріарха добрі слова подяки. 

Після Божественної Літургії перед зібранням виступив Дмитро Валентинович Сухінін, який виказав велику шану Патріарху за освячення іконостасу, а Юрію Віталійовичу Луценку – за його безцінний подарунок козацькому храму. Опісля до лав козацтва влилося чергове поповнення: в хортицькому храмі Покрови Пресвятої Богородиці було прийнято присягу і висвячено півсотні нових козаків. 

Козацтво України впевнено крокує вперед і достойно продовжує традиції своїх героїчних пращурів. 

Слава Україні!!!

Героям слава!!!    

Геннадій Шпитальов

Ґенеза та встановлення впливових та розвинутих європейських країн своїм корінням уходить  в сиву давнину коли колиска цивілізації тільки робила перші кроки на шляху створення системи цінностей які сьогодні є зразком для всього світу. 

Ми з інтересом вивчаємо досвід Великої Британії, Франції, Німеччини, Італії, Польщі інших країн де завдяки здоровому глузду, реального втілення у життя принципів громадського договору, справедливих як пишуть в багатьох нормативно – правових актах вищевказаних країн встановлена система високої соціальної відповідальності бізнесу, держави та суспільства, яка дозволяє мати достатній рівень життя, зразкову професійність, засновану на технологіях,органи державного та місцевого самоврядування котрі працюють не проти народу, а на його інтереси. Все це безумовно орієнтир та зразок нашого майбутнього й не такого вже далекого життя.

В умовах сталого часу, коротко проаналізуємо наслідки процесу державотворення в Європі в період раннього середньовіччя. Треба відмітити, що такі держави як Англія, Франція, Іспанія, Священна римська імперія германської нації, Київська Русь мали загальні риси так і притаманні тільки їм відмінності.

Так головним чинником успіху думаю правильно буде вважати боротьбу за державну незалежність та самобутність. Не вдаючись до критики марксистської моделі фундації державності, підкреслимо що війни не завжди були наслідком економічних умов, тут й сьогодні велике поле для досліджень істориків, культурологів та фахівців з етногенезу, але без перемог в битвах які мали вирішальне значення для народу чи нації, для їх майбутнього контролю за певною територією, природними ресурсами, створенням культурних традицій, та на початку звичаєвого права.

Так, погляд на ґенезу французької нації дає всі підстави вважати, декілька моментів вирішальними  в історії цієї країни, це безумовно, всесвітньо відомі битви при Суассоні у 486 р. де король франків Хлодвіг I з династії Меровишів внаслідок запеклої битви розбив Сіагрія, захопивши територію Риму (останні землі), внаслідок чого й була створена Франкська держава, другий серйозний іспит франки завдали у 732 р. де в битві при  Пуатьє великий Карл Мартелл (715 – 741 рр.) розбив аратів, які захопили південь Галії та швидко просувалися на північ. Поразка зупинила їх загарбницький нищівний похід в Західну Європу, араби не змогли створити на землях сьогоднішньої Франції свій халіфат, а завдяки своєчасній реформі в армії (високопрофесійна важко озброєна кіннота) та надання бенефіцій (земельних ділянок) магнатам за службу держава ще раз зберегла свій суверенітет та культурні цінності, а Піпін Короткий повністю звільнив від арабів Галіф. Прикладом служіння ідеї державності став і славнозвісний  Карл Великий – полководець, дипломат, та політик який не тільки зберіг спадщину пращурів, а в двічі розширив кордони країни, створив своєрідний державний лад, відкривав школи, монастирі, культурно розвивав своїх громадян, активно вів будівництво. Але без сильної армії й мови не було б просаксоновські війни чи завоювання Лангабардії та в результаті франко аварської війни була знята, в котрий раз, для франків дуже серйозна потенційна загроза для держави та до складу королівства було включене Баварське герцогство. 

В більш пізніший історичний період для Франції іспитом на міцність, національну зрілість, незалежність столітня війна (1337 – 1453 рр.) Планом окупації англійців Франції, створення протекторату чи розколу країни не судилося здійснитися з декількох й сьогодні для нас важливих аспектів: – зросту національної свідомості, створення з часом нової армії (зброя, тактика, структура, технологічний досвід здобутий в багатьох битвах), народний підйом, об’єднання зусиль суспільства зробили тактичний перелом ворога не принесли стратегічного успіху та згодом завойовані та окуповані території були повернуті французам, а Англія позбулася всіх своїх територій та володінь на континенті. В самій Англії  почалася череда бунтів та усобиць. Англія підірвала себе, громадянська війна агресора принесла громадянам страждання, голод, смерть, та руїни на багато років. Хочу під черкнути, що Франція перемогла силою духа та розуму, хоч і за довгий час, але вивчила урок історії не розвалилася а об’єдналася, не побоялася, а відважно та сумлінно йшла на ворога. Всі верстви населення знатні люди, багаті, апарат королівської та військової влади надовго отримали вдячність та шану    за право жити в незалежній державі. Може й нам цей приклад треба ретельно вивчити, думаю знадобиться.

Сьогоднішня Іспанія також пережила історичні періоди, які могли не залишити й пам’яті про християн іспанців, а Кордовський халіфат мав змогу й сьогодні керувати Піренеями, як це було в 711 році бербери та араби (маври) на чолі з Таріком ібн Зіядом по суті знищували зовнішнє панування вестготів які не змогли відстояти свою свободу та пішли з європейської сцени, а їх землі стали гостиною великого халіфату Омейядів, сорокатисячне військо добре виконало свою справу. Християнська Реконкіста вела війну проти маврів і за декілька століть вирішила долю на користь майбутньої іспанської корони. І знову перемогу було здобуто завдяки об’єднаним зусиллям феодалів, армії, та верхівки королівства. Але для нас головне минуле й майбутнє нашої держави в різні часи це була Київська Русь, Гетьманська держава, Українська народна республіка й сьогодні Україна.

Сучасна історична наука тільки починає вивчення такої важливої сторінки сивої давнини як – організація управлінню соціальні аспекти життя в дохристиянський період, ще не поставлена крапка в питаннях наявності основ державності та ідентифікації слов’янських союзів, ще дуже багато цікавого, наприклад, в існуванні скіфського царства, яке на протязі багатьох століть ніким не було завойоване, хоча такі великі полководці як  Олександр Македонський та Дарій, римські та візантійські керівники володіли майже половиною світу. Багато античних авторів відмічали сміливість, гордість, видатні войовничі риси характеру цього народу. Тактика та стратегія скіфської кінноти, володіння зброєю робили їх майже непереможними, тому давньогрецькі, а потім інші колоністи на території північного Причорномор’я не ризикували втягуватися поглиблюючись у територію супротивника, тому  Ольвия, Херсонес, Пантикапей, успішно торгували а інколи сумлінно боролися з ворогом. А тепер повернемось до давньогрецького епосу про країну під назвою Гіперборія, з відси до греків прийшли багато богів (Аполлон, Артеміда та інші) тому гіпотеза про існування великої держави з високою культурою, розвиненим рівнем промисловості, соціальної організації, і як наслідок серйозної військової сили має право на життя, не даремно наприклад вікінги не тільки вони називали нашу територію Гардаріки – країна міст, слов’ян довго не завойовували мабуть завдяки умінню захищати свою землю. Наявність    пантеону дохристиянських богів особливе ставлення до зброї ( поховання, ритуали) все це свідчить про повагу до військового аспекту розвитку суспільства. Розглядаючи етап розвитку старокиївської держави слід звернути увагу на військові операції які мали для майбутньої Київської Русі, Європи цивілізаційне значення. Це, безумовно подвиг князя Святослава Хороброго та його дружини які ліквідували загрозу самому існуванню  держави – це ліквідація Хазарського каганату об’єднання багатьох земель навколо Києва, підкреслення нової раси населенню пращурів у розстановці  політичних сил в Європі,Азії та Близькому Сході. Без такої обдарованої, сміливої та рішучої людини як Святослав навряд чи Київ мав змогу стати одною з перших держав тогочасного світу. Стратегічне мислення, можливість передчувати майбутнє поставили походи князя Святослава в один рядок з Кіром, Цезарем, Ксерксом, Карлом Великим та іншими талановитими вояками та керівниками держав. Могутнішою фігурою у справах не тільки дипломатії, а й захисту країни від нападників єй князь Ярослав Мудрий який в 1036 році одержав величезну перемогу над нелегалами, чим країну на довгі часи від насильств, грабунків та знищення, треба підкреслити, що для Європи в свій час вікінги були таким злом як для наших пращурів печенеги та половці, а військові походи на Литву, яловегів ямь, та Візантію, дали сусідам чіткий сигнал, що Київська Русь – сильна й могутня країна з якою мовою сили розмовляти вже не можливо. Вивчаючи причини й наслідки укріплення давньоруської держави треба особливо відмітити й роль князя Володимира Мономаха у війнах з половцями, його дипломатією та звільнення народу від загрози глобального масштабу. Половці і печеніги були дуже войовничими людьми, часто набігали знищували населення, займали велику територію, загрожували розвитку економіки та не давали змоги створенню міст, розширенню культурного ареалу слов’ян. Стежки північного Причорномор’я, низов’я Дунаю, гірший стан вкрай небезпечними наявність племінного устрою (за даними Ібн Халдуна це були токсоби, сети, бурдсогли, ельбури,канаарли, огли, дурут, калаабали, джерсак, карабіріклі, кунун) відсутність єдиного органу управління суттєво ускладнювали стосунки та відносини київської влади з племенами та їх так би мовити аристократією. Так звана держава, створена у Центральній Монголії мав невеликий політичний вплив. Проблема геноциду населення через рабство (продаж полонених на ринках Криму та Центральної Азії) та повноцінному існуванню Русі на півдні особливо вимагали рішучіх військових дій проти сусідів – бандитів. Володимир Мономах зміг об’єднати зусилля багатьох князівств та на довгий час витіснити половців на Кавказ, за Волгу та Дон. Київська Русь знову на певний час мала змогу динамічного розвитку, а мужність, відвага та висока організація й досвід на чолі з талановитими керівниками втримали та укріпили суверенітет.

На жаль, велика біда, недружніх стосунків між князівствами, боротьба за владу, з використанням тих же половців, дурна традиція зробили своє погане діло з сильної держави залишивши попіл й горе людям.

Але великим фундатором країни того часу був Володимир Хреститель, зараз ми не будемо зупинятись на Хрещенні Русі але підкреслимо, що ні до нього ні після нього не було правителя який зробив такий крок, найважливіший для тисячолітньої історії, державності, культури та європейської ідентичності нашого народу який і через століття не проміняв свій вибір. Ідеологічні, політичні та релігійні стратегічні перемоги не можуть затьмарити князя як вояка, захисника державності, організатора блискавичних військових операцій, які стали векторами розвитку суспільства, на довгу перспективу. Це й боротьба (успішна, за Червенську Русь із польським князем Мешко (кордон країни), приєднання в’ятичів, підкору війська литовського плем’я ятвягів, радіаігів, заключення миру на вигідних для Русі умовах.

Подвиг державотворення, зміцнення кордонів та створення своєрідної військово-політичної доктрини, об’єднання нації та захист народу зі зброєю талановитими воєводами та безстрашними                   навіки золотими буквами записали в історію Русі-України ім’я князя Святослава, Володимира та Ярослава. Впевнений – історики Європи ще скажуть слова вдячності за ту важку працю яка століттями допомагала без фатальної загрози зі Сходу розвиватися цивілізації Атлантики.

Але час йшов, політична географія мала декілька трансформацій і для України знов настав період тяжкої праці до об’єднання та створення Гетьманської держави, де б панували культура, православні християнські цінності, права та свободи нації поважалися, а закони створювалися на фундаменті достатньо справедливого звичаєвого права. Знову постало питання відродження міст, промисловості, сільського господарства, державного будівництва, збройних сил та кордонів великої країни.

Як і багато наших сусідів період середньовіччя зіграв вирішальне значення для тих народів які твердо вирішили позбутися іноземного гніту та вигнати загарбників та поработителів зі своєї землі. Майбутнє твердо довело, що Україна попри всі жертви, велику кров та труднощі знайшла сили бути вільною. Цей процес бере свій початок з далекого XVI віку, коли народний рух, самопочуття соціуму та нищівні умови викликали на авансцену військового та ідеологічного буття перших лицарів волі які поступово гуртували козацтво, людей навколо святої ідеї звільнення рідної землі. Створення польсько-литовської держави у 1569 р через заключення унії серйозно ускладнює положення всіх верств населення, як і в свій час Кальмарська Унія (об’єднання Данії, Норвегії (з Ісландією) та Швеції під владою датських королів у 1397 році не змогли стати союзом рівно правних членів, що викликало бажання незалежності з боку пригнічених націй. Такий же шлях пройшла й Голландія через революцію та війну звільнилася від іспанського протекторату та згодом вона стала одною з розвинутих країн світу. До цього необхідно додати безперервні напади татарських орд, турецьку загрозу також для всієї Європи.

Стан речей вимагав рішучих дій. Тому першим для того світу командиром, організатором та захисником, проявивши талант політика та полководця був отаман Запорозької Січі князь Дмитро Іванович Вишневецький. Природний розум та бойовий досвід підказали фундацію першого козацького замку – фортеці, що декілька років проіснувала на Хортиці, що стала великою військовою базою та перешкодою ворогам на шляхах до міст та поселень мирних жителів. Далекі походи до Криму та турецьких берегів, дали змогу звільнити сотні тисяч наших людей, нажаль статистики про це не має, але існування великих невільницьких ринків Феодосії, Олександрії, Генуї на французьких берегах на протязі чотирьох століть, безліч згадок про масштаби продажу рабів з України вимагають від нас низько вклонитися подвигу отаманів, гетьманів та козацтва яке, прямо кажучи, зберегло націю та надало можливість стати великою державою.

Побоюючись сили та організації козацтва Сигізмунд III почав суттєво зменшувати права та привілеї (зменшення реєстру, ліквідація прав старшин, недопущення відходу до січі селян). Тому у 1592 році гетьман Криштоф Косинський також пережив знущання від влади магнатів, підневільних козаків Запорожців та майже рік нереєстрові козаки взяли такі міста як Переяслав,Трипілля, Київ, спустошували шляхетні маєтки, до повсталих приєднувалися селяни, але в 1593 році отамана в ході останньої битви було вбито, повстання придушене. Але вогонь помсти окупантам почав гріти в серцях українців з новою силою ще сильніше, масштабніше вів спочатку воєнні дії проти загарбників – кримських татар на Волощині, а потім проти  Речі Посполитої талановита видатна людина,  військовий командир, повстанець Северин Наливайко. На Волощині він довів чисельність свого війська до 12 тисяч. Не зважаючи на стрімко погіршуюся стратегічну ситуацію на території воєнних дій польський гетьман Станіслав Шолневський не прийняв Северина на службу. перемовини із запорожцями, велика здобич та здоровий глузд зробили їх союзниками і в травні 1594 р. із Григорієм Лободою вони взяли та спалили міста Яси, Кілію багато сіл поблизу Дунаю, пограбували шляхту на Броцлаві й до літа 1595 році фактично ліквідували владу короля. Сигізмунд III та сейм ще 1593 році називав козаків «бунтівниками і ворогами держави», але в цей період іншої реальної сили від Східного Поділля до  Дніпра не було. Пам'ятаючи про утиски православних Наливайко показував уніатів, нищів їх маєтності, брав з міщан Білорус (Литовської частини держави) величезні вигуки. Штурмом взяв Слуцьк та Могилів. Шляхта на чолі з Жолневськими та литовський керівник Богдан Огінський почали полювання на козаків – повстанців та після Солоницького бою, по суті поразки об’єднаних сил, Северин Наливайко був переданий зрадниками полякам, та після тривалих, жорстоких тортур четвертований у Варшаві (столиці Речі Посполитої). Згідно Баркулабівського літопису (кінець XVI – початок XVII століття) дії козаків оцінюються як боротьба українського та білоруського народів проти релігійного, соціального та національного гноблення, польської агресії. Незважаючи на перемоги в битві під Білою Церквою, запеклою бійкою біля Трипілля відчайдушну сміливість та об’єднання зусиль Наливайка, Шакри й Лободи сили були нерівні, ще не повстала вся країна у багатьох були надії на «доброту та справедливість так званої «королівської милості». Довіра та обіцянка амністії за умови припинення війни зробили своє «чорне діло». Тисячі повсталих з родинами були вбиті, частина запорожців змогла повернутися до січі. «Щеплення волі» отримає ще більша «частина населення».

Велика кількість ворогів з зовні змусила польську корону певний час шанобливо відноситись до козацтва, розширення реєстру, відповідні привілеї, без сумніву, пам'ять про можливості запорожців та їх непокору та помсту за несправедливість всі ці фактори дали змогу новому гетьману війська Запорозького славетному Петру Конашевичу (Сагайдачному). Який з одного боку як культурна, освічена, інтелігентна людина, і іншого суворий воїн, далекоглядний стратег, переможець в багатьох війнах і дипломат від Бога з любов’ю до православ’я створив реальні умови для майбутньої Гетьманської Держави, а в Малоросії (тогочасна назва) фактично короною була визнана автономна козацька республіка. І все ж на підставі бойових перемог, кримських, московських походів та активної, майже, вирішальної участі в битві с Отаманською Портою Сагайдачний увійшов в історію України як захисник інтересів всіх верств населення, зберіг тисячі й тисячі життів, заслонив не тільки тогочасну територію нашої майбутньої держави а й спас Європу від можливої трагедії цивілізаційного масштабу. З раннього козацтва учасник Молдавської та Лівонської компаній (1600 – 1603 рр.) природно обдарований Петро став обозним а невдовзі кошовим отаманом, він першим став визнаним гетьманом «обеих сторон Днепра и всего Войска Запорожского». В період з 1606-1616 рр. реорганізована козацька січ діяла як дисциплінована зразкова армія, що дозволило з часів Вишневецького більш системно та чутливо нанести цілу низку поразок ворогу – турецькій імперії з мінімальними втратами та тисячами визволених з полону й багатою здобиччю (трофеями). В 1607 р. – були захоплені отаманські твердині Очаков та Перекоп, 1608-1609 рр. здійснені рейди на узбережжя Анталії, 1613 спустошення приміських міст,  велична перемога та знищення в результаті блискавичної штурмової операції Очаківського гарнізону та флоту (захоплення багатьох галер). Захоплення великих маючих стратегічне значення міст Синоду, Кафи, Транезунду. Тріумф ватажка приніс реальну користь для населення суттєво послабивши та зменшивши кількість розбійницьких набігів, давши змогу розвитку повноцінного життя (наскільки в той час це було можливо).

В умовах перманентної війни Польщі з Московією та потенційної загрози окупації території, мабуть, Сагайдачний прийняв рішення про похід на схід не тільки завдяки про проханням та поступкам короля, а й задля нанесення превентивного удару по державі яка зміцнивши армію ліквідувала гетьманство та запорозьку січ, припускаю, що такі думки відвідували гетьмана-політика.

Розбивши не один гарнізон, діставши Москви козаки показали, свої можливості, та надовго відбили бажання (аж до 1775 року) знищувати силою права й свободи козаків. Розбивши князів командирів Московського царства Пошарського та Вяконського взявши штурмом до 20 міст (включаючи Елецьлівни, Данков, Лебедень, Путівль, Рильськ, Курськ, Скопин, Ряжськ) фактично врятувавши Владислава від поразки Петро Конашевич дав і полякам вірний сигнал про нові принципи у взаємних стосунках, та в 1620 р. уряд польсько-литовської держави дав згоду на ліквідацію посади «смотрящего», як кажуть сьогодні, надання свободи віри, права та визнання влади обраного радою козаків гетьмана всієї України, відміни рішення про зменшення прав козаків. Апофеозом військової діяльності безумовно була Хотинська битва восени 1621 р. де гарно спланований наступ вирішив долю союзників врятував від поразки та подарував перемогу. Поразка у битві призвело до смерті блискучого діяча, ватажка відважних лицарів,захисника православної віри, якому вдалося майже неможливе для того часу – відродження православної церкви, створивши за допомогою єрусалимського патріархату Феофана київську метрополію на чолі  з І. Борецьким та шістьох єпископів, також були повернуті церкви, храми та монастирі. Сагайдачний створив у Києві знову центр релігійного, культурного нащадків давньої руської країни.

З 1630 по 1638 роки соціально-економічна та політична ситуація загострюється й викликає цілу хвилю повстань де рушійною силою знов виступає козацтво. Під керівництвом Т. Федоровича, І. Суліми, П. Павлюка,  Я. Остряніна та Д. Гуні, Польща отримає останній сигнал про фатальну помилку свого курсу на дискримінацію Русі – України, жорстокі репресії, ліквідація в котрий раз самоврядування козаків, закріпачення нереєстрових, зміна гетьмана на обраного сеймом комісара, створення контрольного пункту – фортеці козак та посилення гніту селян невдовзі призвели до логічного завершення «Совместной жизни» та починаючи з 1648 року визвольної війни українського народу який йшов до своєї мети постійно навчаючись, загартовуючись та об’єднуючись з козацьким авангардом на чолі якого стояв фундатор Гетьманської України гетьман Богдан Зіновій Михайлович Хмельницький, тепер всесвітньо відома людина своєрідний Олівер Кромвель або Джордж Вашингтон майбутньої історії світу. Апофеозом довготривалого протистояння стала війна за незалежність Руси-України.

Богдан Михайлович став тією особистістю, яка, як говорять, творить історію держав та народів, гарна освіта (братська школа, єзуїтський колегіум, знання польської, турецької, татарської мов, латині, володіння риторикою, мандрівки в інші країни), відповідне виховання за козацькими звичаями, православна віра, великий досвід у військових справах, знаходження в полоні та активна участь  у морських походах, польсько-турецькі кампанії зробили з природно обдарованої людини всесвітньовідомого керівника, гетьмана, дипломата, полководця та першого керівника козацької України, країни, яку оточували хижацькі королівства, ханства та імперії.

Як і в минулі часи, Хмельницький почав з головного – готувати, навчати, озброювати бойову силу козаків, домовлятися з партнерами про коаліційні угоди та спільні походи, маючи на меті розбити ворога, а потім важливим шляхом дипломатії довершити велику цивілізаційну справу державотворця.

Не будемо розглядати суб’єктивні причини, які, як пишуть деякі автори дали поштовх революційній діяльності, тому що в багатьох випадках це ми бачимо із доказу відношення до селян, міщан, козацької шляхти було дуже принизливим, образам могли піддати кого завгодно. Хотів би підкреслити, на середину XVII століття склалися всі умови для глобальних змін на території нашої країни (війни всіх проти всіх, слабкість корони, ненависть населення до окупантів та загарбників, утиски православної віри, занепад завдяки набігам та пограбуванню). Всі ці фактори допомогли когорті однодумців, загартованої, гарно підібраної команди керівників середнього та вищого рівня отримати, підкреслюю, шляхом бойових дій та блискавичних операцій отримати можливість диктувати свою волю та контролювати величезну територію.

Перемоги під Жовтими Водами з  використанням першокласної тактики з  засідками, проведення оманливих атак, залучення на свій бік реєстрових козаків, захоплення артилерії та захоплення в полон багатьох керівників польських загонів зробили перемогу хрестоматійною.

Битва під Корсунем, 25 – 26 травня 1648 року, теж повинна вивчатися в військових навчальних закладах … за підсумками загинула майже вся армія Речі Посполитої мирного часу до 20 тис. бійців. Гетьмани Потоцький та Калиновський потрапили в полон, з ними 80 аристократів, 127 офіцерів, 850 жовнірів, було захоплено обоз, багато вогнепальної та холодної зброї. Контроль за Україною нікому було здійснювати. Керівництво, міська владна верхівка Київського та Брацлавського воєводств збігла до Литви. І знов військовий геній та майстерність полковників та досвідчених козаків дали змогу розрахувати декілька партій з елементами оточення, перегрупувань на … та введення в оману, засідки, нав’язування супротивнику свого плану бою, та наприкінці ліквідація сил в заздалегідь запланованому місці. Історія військового мистецтва знала небагато таких прикладів.

Битва під Пилявцями, 21 – 23 вересня 1648 року закінчила розгром польської армії, звільнено Волинь та Поділля. Розгорнулася народна революція та війна проти загарбників за участю всіх верств населення. Далі були й перемоги (Збараж) й поразки (Берестечко) й знову знищення, у травні 1652 року, під ... 20 тис. угрупування на чолі з Калиновським, якого також було вбито.

Бажання відродити Вітчизну – «Вся Русь до Вісли», незважаючи на … перемир’я разом зі шведським королем  Карлом Х Густавом та семиградським князем Георгієм Ракоці захопив міста Ланцут, Тарнов, Бохну, Краків, Берестнец та Варшаву. Незважаючи на невдоволення Московії гетьман йшов до великої мети, але смерть 06.08.1657 перекреслила плани.

В цілому, результатом, в першу чергу, досить успішних бойових дій, безумовно, як наслідок дипломатії в керівництва війська запорізького, була відроджена українська козацька республіка, де державне управління та місцеве самоврядування  знаходилося в руках національно-патріотичної громади та козацької виборної старшини. Велика складність взаємних відносин оточення України небажання бачити сильну країну в Європі, побоювання розвитку православної віри, економічні фактори, розвинене сільське господарство, ремісництво у містах, а для південних сусідів втрата колосальної можливості збагачення за рахунок торгівлі рабами (полоненими з наших земель). Дає всі підстави оцінити  Хмельницького, як кажуть американці про своїх, батька нації, з великою повагою до якого ставилися та будуть ставитися керівники держав, вчені та нащадки великих пращурів.

Далі були різні політичні «маневри», поразки. Перемоги (відома Конотопська битва з російськими  військами 28 червня (8 липня 1659 року), де гетьман Виговський ще раз довів загарбникам з півночі про силу й міць країни, фактично розбив великий загін на чолі з князем Пожарським.

Було й довге правління Івана Степановича Мазепи, яке дозволить загоїтися ранам Руїни, відродити мирне життя на певний час позбутися кривавих сутичок, засяяти спустошеній землі та будувати міста, православні храми та відроджувати інфраструктуру гетьманщини.

На жаль, певна недооцінка сильної орієнтованої на захист національних інтересів армії, слабкість ідеологічної підготовки знову послужило причиною розколу в козацькому керівництві та лавах війська запорізького з одного боку і поках всієї Батьківщини. В рішучий момент різні політичні погляди військових нанесли велику шкоду державному будівництву, реалізації національної ідеї пращурів-фундаторів, незалежності країни.

Гетьманщина проіснувала до 1764 року, коли Катерина ІІ, російська імператриця, ліквідувала її юридично, а потім у 1775 році знищила Запорозьку Січ, останній … свободи й демократії.

Все XVIII ст.. козацтво силою зброї боронило українські землі, брало участь у глобальних конфліктах, завдяки чому устрій і форма управління територіями з різним рівнем свободи, але належала в більшості козацьким та національним державним кадрам. До 1782 року вступу в дію положення про губернії Російської імперії, територія мала сотенно-полковний адміністративний устрій.

Далі були УНР, гетьманське правління Скоропадського, радянський період існування політично та економічно несамостійної України. У роки Великої Вітчизняної війни нацистами були знищені до 10 млн. українців, 2 800 сіл, селищ та 700 міст, зруйнована велика промислова база. За рідний край на заході та сході воювали в лавах різних армій, партизанських загонах, в тилу, загальна перемога була досягнута! 4 українські фронти, де воювали й інші нації у складі СРСР. Другий фронт з заходу задушили нацизм, й ще раз за майже тисячу років довели необхідність наявності сильної армії, патріотичних командирів, досвідчень та … відповідний досвід солдатів та офіцерів.

Цей висновок й сьогодні, коли країна є окупованою територією, на сході йде фактична війна з наймитами, бандитами та загарбниками, гинуть наші діти та батьки необхідно проаналізувати й усвідомити уроки історії наших пращурів, де в різні періоди створювалися величезні, впливові, розвинуті держави та причини Руїни та занепаду. Сьогодні вкрай важливо більше не допустити розбрату в суспільстві, довершити реформи в економіці та державному устрої й самоврядуванні, не збитися з європейського шляху, отримати інвестиції, дати можливість створення середнього класу, а головне мати сили захистити ці речі, пам’ятаючи, що було з нами без сильної та могутньої армії.

Слава Україні!

Дмитро Сухінін

Договір народився в м. Запоріжжі 18 січня 2003 р., кожних 10 років він автоматично пролонговувався. Підписали договір сім підписантів: за Терське козацьке Військо отамани М.В. Інкавцов, за «Всевеликое войско Донское» М.І. Козіцин, за козацьке військо Калмикії П.Н. Шармадовсинов, за Уральське (Яіцьке) козацьке військо В.Б. Водолазов, за козаків «Запорозької Січі» отаман Е.А. Близнюк, за Всекубанське козацьке військо отаман В.І. Комлацький, за Чорноморське козацтво Придністров’я отаман В.І. Рябінський.

Договір іменований «О дружбе и сотрудничестве казаков Запорожской Сечи Украины, России, Республики Казахстан и Приднестровья», складався з розділу «Загальні положення», «співробітництво у сфері економіки», «співробітництво в соціальній сфері», «співробітництво в області екології»,з розділу «Співробітництво в області безпеки і боротьби із злочинністю» та «Протокольної частини». Зараз немає можливості встановити чиї спецслужби корегували сутність цього договору, але на наш погляд його автори слабо були ознайомлені з історією українського і російського козацтва, православними нормами і принципами їх управління. Крах договору мав відбутися раніше, в момент оголювання М. Козіциним бойовиків в АТО, яким він фактично відрікся від всіх чотирьох статей розділу «Сотрудничество в области безопасности и борьбы спреступностью». Так ст. 18 вимагала від сторін: «не допускать прямых или косвенных агрессивных действий со стороны третьих сил против другой Стороны, и в случае угрозы безопасности одной из Сторон – оказывать помощь и поддержку». Подібних запевнень в договорі аж 23 [1].

Козацька громадська організація «Запорозька Січ», очолювана капітаном першого рангу у відставці Євгеном Близнюком, на превеликий жаль нині усопшого, характеризувалась своєю молодістю і напрягала зусилля віднайти свою нішу в суспільному і політичному житті незалежної України. Як в російського, так і в українського козацтва було спільним те, що одні і другі нічого не виробляли, а існували на ресурси про які могли знати лише спецоргани обох держав. Знаю, як тодішній генеральний суддя цього козацького товариства, що його склад міцно хворів українофобією, сепаратистськими настроями, і що було властиво більшості суб’єктів незнанням історії виникнення й розвитку козацтва, його попередників, історичних прототипів. Проте, основний контингент козаків з обох сторін, це чоловіки у відставці, здебільшого в минулому кадрові воєнні радянської доби.

Серйозні наміри договору були, на мій погляд, маневром, за яким стояв інтерес російської сторони до суспільно-політичних процесів у незалежній Україні, яка орієнтувалася на західний, європейський вектор розвитку. Йшли роки, мінявся контингент козацьких організацій, російські козацькі організації, числом біля 5 млн. чоловік готувалися захищати російський простір після розвалу СРСР та приймати участь в регіональних конфліктах, які мали місце то в Середній Азії, то на Кавказі, то в Афгані, то в Придністров’ї. Роботи вистачало. Українське козацтво несло в основному фольклорний характер, організоване я громадські організації воно не могло навіть подати руку допомоги державній міліції. Все змінив патріотичний рух 90-х років, «Небесна сотня», агресія РФ на сході Донецького регіону, народні рухи волонтерства, відродження збройних сил України, формування Національної гвардії. Війна в «АТО» приймала жорсткі форми і незбалансовані можливості обох сторін. Ось в цей момент ми бачимо пробудження козацького духу в учасників «АТО», молоді хлопці, українські інтелігенти, досвідчені стройовики довели і доводять, що дух козацтва не можна викорінити, а українські воїни патріоти без всякого сумніву, кращі в нинішньому світі. Історична традиція…

Повертаючись до пріснопам’ятного договору скажемо, світ не зійшовся на отамані Козіцині. Особливих сподівань він неподавав і тоді, коли приїздив для підписання цього договору. В минулому міліцейський офіцер, прогорівший на якихось ґешефтах, він подався в козацтво. Таких було немало і в Запоріжжі, і на Дону в післявоєнний час. 

Розв’язка настала 24 липня 2015 року спочатку а Великій Раді отаманів, а потім і на Великій козацькій Раді була розглянута зрада отамана М.Козіцина, яка заслуговувала покарання за Звичаєвим правом Запорозького козацтва – страти. Як надалі українське козацтво реалізовуватиме вирок покаже правове поле Української держави і воєнна прокуратура. 

Наразі варто повернутись до суті наших козацтв, їх минулого, сучасного і майбутнього.

1. Козак, що в імені твоїм…

Козацтво за українською і російською історіографією виникло раніше своєї назви і є тюркського походження. Татаро-монголи свій вплив поширювали через Кавказ до Єгипту, і їх сліди в етногенезі і козацькому самоврядуванні виявляються присутніми. Офіційно участь українського козацтва в історичних подіях ведеться з 1380, 1386, 1410, коли їх присутність виявляється в Литовському ополченні та в засадному полку Д. Волинського (Боброка), який фактично взяв на себе командування в Куликовській битві, оскільки  Дм. Донський був тяжко поранений в перші її хвилини [2].

В Грюнвальдскій битві в Литовському ополченні приймав участь 37-тисячний контингент руських (українських козаків) [3]. Основні концепції щодо походження козацтва дві: автохтонна (місцеве, корінне (природнє) і міграційне (уходники, чорні клобуки, болохівська,берладницька, бродницька русі). Міграційна концепція виникнення козацтва характерна для Дніпра, Дону, Торека, Яіка, для інших мова не йде, оскільки вони «похідні» від названих. Етнонім «козак» використовується з давніх часів. «Козаки – народність, утворилась на початку нової ери як результат генетичних зв’язків між туранськими племенами скіфського народу «кос-сака» (або касака) і приазовських слов’ян мето-кайсаров, з деяким компонентом асів-алан або танантов». Це визначення дає американський словник-довідник в редакції В.Г. Губарева [4]. 

Російські історики пишуть про появу козаків на Дніпрі в ХІІІ ст., коли баскак Ахмат прийняв до себе на службу загін козаків, які побудували місто Черкаси на Дніпрі [5]. Варто назвати українського козацького ватажка Богдана Федоровича Глинського, якому великий князь Литви Вітовт присвоїв княжий титул за порятування йому життя в переслідуванні ординцями. Цей Б. Глинський – родоначальник Глинських, з роду якого походить мати Івана IV Олена Глинська, в 1492 р. взяв штурмом турецьку фортецю Очаків, щойно збудовану в гирлі Дніпра. Здається цей персонаж і був історичним прототипом Козака Мамая. 

Донські козаки ведуть своє старшинство не раніше 1570 р., а вже від нього започатковуються Чорноморське, Хоперське, Азовське, Кубанське, Терське, Уральське, Калмицьке, Кавказьке лінійне козаче військо, Сибірське козацтво, тощо.

На дніпровські острови Хортицю, Томаківку, Чортомлик, на Дон, Волгу, Яік згідно Л.І. Гумільову збиралися пасіонарні люди, які понад усе цінували волю. Запорожці населяють Дон від верхньої до нижньої течії ще на початку XVI ст. про це свідчить назва донської столиці – Черкаськ, себто Черкаський город, збудований, за переказом, українськими козаками, що мали тут свої рибальські поселення. В грамоті польського короля С. Баторія згадується, що запорожці мали зимівники на Дону ще до його правління. В 1621р. московський посол на Дону інформував Москву, що запорожці групами й поодинці приходять на стале проживання. Згодом українське селянство переселялось на чорноземні степи Дону, які майже до цього не оброблялись. Донський Круг допускав з правом голосу також і «приписанные станичные малороссияне». Все це турбувало Москву. В 1736 і 1740 рр. на Дон  прийшли накази про заборону жити в козацьких городках «малоросіянам». В 1763 було наказано переписати всіх «черкасів». Не зважаючи на все це, в 1811р. вони виявлялись в 232 місцях. Але після 1861р. переселення на Дон українців значно посилилось. На Дону і Дніпрі козацтво з самого початку уявляло собою основну масу населення. Кошовий Січі стояв на чолі виконавчої влади. З огляду на свою постійну залежність від січової ради і часу йому відведеного.

Світ знав не мало форм організації військових структур, які за внутрішньою структурою і воєнною організацією зближаються із запорозькими і донським козацтвом. Це і конкістадори , і брати-віталєри , і німецькі Кнехти , і балканські гайдуки , карпатські опришки , грецькі клефти , албанські Страдіоти , сербські граничари , швейцарські кнехти , італійські гурхи , українські гайдамаки , японські самураї . Два останніх історичних прототипів козацтва настільки цікаві, що і сучасному козацтву в них є чому наслідувати. 

Гайдамаки (від турецького «haydamak» - нападати) – являли собою загони на Правобережній Україні, що боролись проти національно-релігійного гніту. Вони виникли у двадцятих роках XVIII ст. на Волині і Західному Поділлі із селян, ремісників і запорозьких козаків. Крім названих учасників руху в цих землях були поляки, білоруси, молдавани і російські старообрядці, донські козаки, селяни і козаки Лівобережної України. Гайдамаки були ядром декількох народних повстань 1734, 1750, 1768 рр. Найбільш потужні повстання 1768 року, названі «Коліївщиною», охопили майже всю Україну, але було придушене агресивними акціями Російської Імперії, ватажки М. Залізняк, І. Гонта і сотні інших були закатовані. В м.Кодні (біля Житомира російський генерал Кречетніков закатував решту повстанців, при цьому розправлялись і з мирним населенням, що симпатувало гайдамакам. Тільки пізні виступи українців в XIX ст. під проводом Устима Кармалюка стали українською традицією в польській літературі і письменстві. Українські народники-історики ідеалізували гайдамаків в художніх образах, особливо творах Великого Т. Шевченка. Переживши Гайдамаччину, в Україні сформувався фольклорний образ  Козака-Мамая, захисника інтересів українського народу [6]. 

Самураї (з японської «служити»), відомі в Японії, як елітні феодали в широкому смислі, а в вузькому значені, як воєнно-феодальний стан дрібних дворян [7]. Особливо виділились при управлінні династії Мінамото (1192-1333). А своє чітке оформлення отримали в роки правління сегунів  дому Токугава (1603-1867). Основна маса самураїв являлась васали князів, вони не мали своїх земель і існували на платню. Самураї мали свій кодекс поведінки і честі – «Бусідо» (шлях воїна). Цей кодекс давав право самураям убивати любого простолюдина, який неправильно себе повів по відношенню до самураїв. У другій половині XVIII ст. з припиненням повстань і війн велика нужда в самураях відпала. Після буржуазної революції 1867-1868 років самурайський стан зліквідувався, лише частина самураїв дому Токугава, отримавши земельні поділи стала новими нащадками. Бувші самураї поповнювали офіцерський склад армії і флоту. Прославлені самурайські доблесті, традиції, культ війни стали складовою ідеологічного арсеналу сучасних японських збройних сил. 

Братства Європи, України, Білорусії і Росії від XV до XIX ст. утворювалися і еволюціонували як форми суспільних рухів  щодо звільнення від колоніального релігійного гноблення, повернення демократичних цінностей, побудови національних держав. Як показують дослідження це не дало позитивних результатів в Росії, оскільки створення абсолютної монархії при Петру І не дозволило державницьким формам демократії Дона, Теряка, Урала, Сибіру йти шляхом формування козацького етносу і створення власних держав. Нинішня експансіоністська політика режиму Путіна сприяє не тільки розпаду глиняного колоса, а й історичного прозріння всього етномасиву імперії.

2. Виникнення і еволюція козацтва

Українське козацтво виникає одразу після Куликовської (1380) і Грюнвальдської битви (1410) на основі чинників, що характерні давнім традиціям української ейкумени: солярні комплекси доби  бронзи, планувальні схеми поселень Трипілля, скіфо-сарматські організації війська, пізній черняхівський час, тощо.

Козацькі походи на Очаків Богдана Федоровича Глинського в 1492 році — це безумовно не перші згадки про козакування. Поступово козацтво за Дніпровими порогами спочатку на острові Хортиця (1552-1558), а потім і по всьому низу створює адміністративні центри Війська Запорозького — Січі. Козацтво вже на початку XVI ст. було прикордонною сторожею Речі Посполитої, закривали українські землі оборонними таборами на островах Дніпра (Хортиця, Томаківка, Чортомлик),що отримало збірні назви Базавлуцькі січі. Вони стали місцем організації походів, сухопутних і водних, як альтернативна стратегія проти зовнішньої агресії. Січі були центром проти польського й російського поневолення.

Всі форми російського козацтва еволюціювали через Донщину, на Північний Кавказ, Урал і Сибір. Область Війська Донського лежала в сточищі Нижнього і Середнього Дону, в 1914 році ця територія складала 164600 км2  з населенням 3,9 млн.; її південно-західна частина належить до української національної території. Це українська частина Донщини протягом 1100 км від Новохоперська до Азовського моря входить до складу України  (Донецький басейн), все інше на схід до складу РФ. Основним населенням Донщини були донські козаки, які населяли північну і середню частину Дону та вузький коридор між Нижнім Доном та Передкавказзям. Треба сказати, що донські козаки, які населяють на Дону від басейну Хопра до р. Цимлі (серединці) уже виявляють впливи населення. Їх мова і культура мають українське мовне й етнографічне забарвлення. Українські впливи ще більше вираженні в Передкавказзі. Незалежно від слідів козацької колонізації, західну частину Донщини колонізували запорозькі козаки і особливо українське селянство. Хвиля української колонізації посилилася зокрема після ліквідації панщини. Тоді вона поширилася  на південь, до того часу майже незаселену частину Дону, що прилягала до Кубанщини і степів східного Передкавказзя. Менший був тут приплив російських селян. Зокрема Ростов в основному заселявся переважно російським населенням. Головним елементом заселення крім українців і росіян, були німці, вірмени, євреї, греки; на південному сході в сальських степах жили калмики та некозацьке населення «іноґородники».

На підставі офіційної статистики з 1897 p., на Донщині українці становили 28%, донці і росіяни 66,8 %. Українці становили більшість в Таганрізькому повіті (61,7%), поважний відсоток в Донецькому (38,9%), Ростовському (33,6%), Сальському (29,3%), Черкаському (18,9%). Геополітично Донський коридор, який відділяє Україну від Передкавказзя, а з іншого боку — надає доступ Росії до моря. Залежно від використання цих геополітичних обставин залежність вирішення проблеми обох країн, Україна має на сході союзника чи ворога (В. Кубійович).

Бродники Київської Русі в 12 — 13 ст. (напівкочові озброєнні групи), вважають деякі  дослідники, були попередниками козаків, яке в 15 — 16 ст. з'являється на території південної України, а на початку 70-х років 16 ст. на Дону.  На Дону  формується донське козацтво, яке стає на службу московським царям, становлячи південну охоронну лінію Московської держави проти турків, татар, черкесів. Як і на Запорожжі, донські козаки утворили власну військово-суспільну організацію республіканського типу, названу Всевелике Військо Донське. Як і на Запорожжі, Верховною владою донських козаків був Великий Військовий Круг, (на Січі Велика Козацька Рада - “Коло”). З 1671 р. Всевелике Військо Донське втратило свою незалежність, склавши присягу російському цареві. Обороняючи свої Вольності, донці повстли в 17 — 18 ст. (С. Разін, К. Булавин, Є. Пуґачов). Після поразки повстання К. Булавіна (1707 — 1708), яке мало національно-визвольний характер, Військо Донське втратило рештки самоуправління. Петро I скасував виборність військового отамана, запровадив на Дону централізоване управління, аналогічне до російських губерній, а згодом введено кріпацтво. Козацьку старшину почали перетворювати в дворянство й закріплювати за ними селян.

Вільних донських козаків перетворювали на військовий стан, що становив важливу частину російської армії (переважно кіннота), донці виставляли в середині 19 ст. до 80 кінних полків.

Завдяки безпосередньому сусідству, подібній організації та часто спільним інтересам, обидві військово-демократичні козацькі держави, від початку до 18 ст., були близько пов’язані між собою. Взаємини між донськими і запорозькими козаками виявлялися в письмових зв’язках та через послів, у взаємній допомозі, спільних воєнних походах та частих переселеннях донців на Запорожжя, а ще більше запорожців на Дін. 

Запорожжя і Дін, як окремі держави, мали дипломатичні зносини з сусідніми країнами. Москву особливо турбували зв’язки Дніпра і Дону. Як свідчать історичні артефакти, взаємини Дніпра і Дону були завжди добрі. В 1632 р. в Москву поступило донесення про угоду між донцями і запорожцями про взаємодопомогу. В 1649 і 1650 р. Б.Хмельницький звертався з листами до Війська Донського (листування). Листи на Дон посилав легендарний отаман Іван Сірко. В листі до царя 1685 р. донці заявляють про свій давній союз і приязнь із запорожцями. Наводжу один з контекстів такого листування: «Донцы и запорожцы меж себя советовали и души позадавали, чтобы всем вам з нами, войском Донским, быть в соединении и друг за друга радеть единодушно».

Не без вирішального тиску козацтва Романових в 1613 році прийшли до влади. Десятки спільних походів донців і запорожців були виконані в 17 — 18 ст. Донці і запорожці взяли й утримували турецьку фортецю Азов (1637). В походах Петра І на Приазов’я в 1695 — 1696 pp. основну роль зіграла козаччина.  

Нині “донське козацтво не являється окремим етносом або народом, а складає нероздільну частину російського народу” - поширюють російські політики. Тому сьогодні в АТО воює проти України не Донське козацтво, а окремі злочинні елементи, криміналітет зібраний Вами, Миколо Івановичу, маскуючись під легендарне донське козацтво. І на Дону, і в Україні, і на Уралі, і Кавказі та Сибіру існує козацький самостійницький рух, що опирається головним чином на особистостей, що за духом і Кодексом козацької честі вважають себе козаками. Ми спільно подолаємо і експансіоністську путінську війну проти України, і повернемо на землях Дону свої національні й культурні цінності. Козацький опір зростатиме прямо пропорційно з опором вам в “АТО”, яке слідувало би називати по-іншому.

3. Звичаєве право і рада

Дійсність, що сформувала характер українця, в якому обов'язково простежується “козак”, утворився психологічно на племінних особливостях (Київська Русь) і менше на загально-національних (Запорозька Січ). Ця дійсність еволюціювала в українському просторі і часі з конкретними подіями, що визначала спільність долі. Ця дійсність в першу чергу визначалася геополітичним положенням Руси-України на краю Сходу Європи і Заходу Азії та одночасно існування транзитних шляхів через її територію, з Півночі “із варяг у греки”, зі Сходу “шовкового шляху”, спрямованих до чорноморсько-земноморського Півдня й український Крим.

Основні чинники і фактори “переставляли” буття в окраїнних частинах української землі. Тому, в умовах безнастанної загрози був дружинницький, а згодом лицарсько-козацький тип  українця, підпорядкований ідеалові оборони, честі, волі, віри, героїчної форми життя (український кодекс честі). Тут помітні аналогії з деякими лицарськими утвореннями (самураї на Сході) і “Незламного” князя Кальдерона на Заході. У Запорозькому козацтві, яке еволюційно перейшло і до Донського козацтва центр тяжіння переноситься на збереження лицарської честі, на оборону життя, віру і прав вольностей українців. Козацька погорда до земних благ, що звучить в приповідці: “Козак душа правдивая, сорочки не має”, чи, скажемо,  підпис до портрету козака Мамая:

"Як хоч називай,

На все позволяю,

Аби лиш не крамарем,

Бо за те полаю".

Це певне “відштовхування від самого існування" в ім’я вищої форми буття є впливом християнсько-лицарського ідеалізму козацтва, які колись в обороні  віри з Гетьманом П. Сагайдачним, членом ордену "Християнської Міліції” всім козацтвом вписувалися до Київського Братства.

Правда, Миколо Івановичу, що вже тоді не бракувало козаків,і у вас, і у нас, авантюрницько-здирницького типу, що жили “миттю і насолодою риску і здирництва”. Коли ви приїздили до нашого Запорозького Кошу і спілкувалися з Є. Близнюком, першим отаманом на Запорожжі нового часу В. Мельником, всім козацьким загалом краю ви проголошували здравиці за збереження козацького Кодексу честі, отже ви до козацтва мали тимчасове відношення. Вами вже тоді володіли прагнення особистої наживи і здирництва. В російській міліції вам не довелось заробити певних нагород, а в АТО, розстрілюючи “братів-козаків” і мирних мешканців вам дали орден “Червоного прапора” - правда не козацького...

Все ніяк не можна зачислити ні до Небесної сотні, ні до титх 300-х сот козацьктих героїв, що своїми трупами під Берестечком прикрили наступ ворога і дозволили впорядкованим відступом відійти козацькій армії. Скажемо так, своєю зрадницькою позицією щодо козацтва, що ви намагаєтесь залишити по собі? Ваш шлях це “vita heroica” - не зрозуміло? Це перехід в “анабіотичний стан” - “захованого життя”. За висловом Івана Франка, якого ви знали як бандерівця ваш тип життя є “скрита злість, облудлива покірність.., що проявляється відходом у себе, у своє нутро”, що визначає вашу замкнуту вдачу.  Така ваша історична свідомість, треба думати не всього Дону, отримала забарвлення, зрадницького, фаталістичного песимізму, які досі не були властиві донському та іншим козацтвам російського формування.

4. АТО: Донське козацтво

Росія, як і більшість ведучих держав, має свою воєнну доктрину. В її основі лежить експансіоністський, наступальний характер. Головний акцент РФ ставив на Україну, без якої унітарна Росія неможлива. Думки російських воєначальників М.А. Гареєва та В.В. Путіна не виключають можливість розв'язання війни, як вони кажуть “для забезпечення колективної оборони СНГ”. На козацтво, таке як І.М. Козіцина, Росія покладає надію участі в локальних війнах і конфліктах. Особливо в часи розпаду СРСР, коли кордони змінились і потребують певного “упорядкування”. Прикладом може служити 12-та прикордонна застава на таджиксько-афганському пограниччі, Придністров'я, АТО, Крим. Але експансіоністська програма РФ приречена, адже територія РФ складає 76%,  населення — 60%,а валове національне виробництво продукту менше 40%від показників СРСР. В 1985р. Національний прибуток СРСР складав ледве 50% національного прибутку США, а національний прибуток РФ складав лише 17,2% в 1995р. від американського. Прогнози і розрахунки російських генералів значно ускладнюються тим, що Україна відродила повноцінні збройні сили, які здатні не тільки захищати суверенітет держави, а й виконувати необхідні стратегічні завдання. Звичайно, основна маса козацтва РФ розуміє сутність й авантюристичність політики В.В.Путіна щодо використання козацтва проти України. Головне управління козачих військ при президенті РФ не змогло досі консолідувати козацтво і скоординувати його діяльність на Дону, Кавказі, Уралі й Сибіру. Росія ставить ставку на стратегічне ядерне “утримання”. Поведінка російського уряду залишається непередбачливою [8].

Проблематичність становища РФ, невирішеність зовнішніх, а особливо внутрішніх завдань, гіпотетичність відродження нового козацтва і кращого стану традиційної культури забезпечать розвал РФ. Зрозуміло, що XXI ст. стане століттям виділення й становлення нових національних держав Кавказу, Уралу, Сибіру і Далекого Сходу.

М.І. Козіцин продемонстрував зрадницьку позицію, наніс донському козацтву і козацьким традиціям, очолюючи нелегітимний контингент криміналітет в протистоянні АТО, вбиваючи мирних громадян на східному пограниччі. Начасі стало модним проголошувати конкурси навіть на біографії, то надаємо тут інтернетівський варіант життєвого шляху “нашого героя”.

Козі́цин Мико́ла Іва́нович (нар.  20 червня 1956, Дзержинськ, СРСР) — російський військово-політичний діяч, терорист, генерал армії козачих військ, отаман Міжнародного союзу громадських об'єднань «Всевелике військо Донське». Учасник численних збройних конфліктів. Співорганізатор сепаратистського та терористичного руху на теренах самопроголошених ДНР та ЛНР.

Микола Козіцин народився у місті Дзержинськ, що на Донеччині. За одними даними, протягом шести років працював наглядачем в зоні УЧ-398/14, звідки був звільнений у 1985 році за статтею 46, п. «ж» — «за дії, що дискредитують звання військовослужбовця»; за іншими — закінчив школу МВД та курси при Лабораторії випробування матеріалів у Харкові, працював майстром та старшим майстром з електродугового зварювання у Ленінграді, Москві та Новочеркаську. У 1988 році став головою будівельного кооперативу.

В козачому русі з 1990 року. У 1992 році брав участь у військовому конфлікті в Придністров'ї. Наступного року був обраний військовим отаманом Союзу козаків області Війська Донського, брав участь у грузино-абхазському конфлікті. У 1994 році Козіцина обрали отаманом Всевеликого Війська Донського. Того ж року він уклав з Джохаром Дудаєвим «Договір про дружбу та співробітництво між Великим Військом Донським та Чеченською республікою Ічкерія» (рос. Договор о дружбе и сотрудничестве между Всевеликим Войском Донским и Чеченской республикой Ичкерия), чим викликав вкрай негативну реакцію з боку Союзу козаків Росії та терського козацтва. Зустрічається інформація, що в роки Першої Чеченської війни завдяки стосункам Козіцина та Дудаєва з чеченського полону було звільнено близько 1000 російських солдат, однак за словами самого Козіцина ця цифра значно менша — 138. У 1996році на противагу «козіцинським» козакам, яких ніби-то підтримувала Комуністична партія РФ, було створено ще одну організацію з такою ж назвою на чолі з В'ячеславом Хижняковим, що була лояльною до російської влади.

Під час війни між силами НАТО та Югославією у 1999 році Козіцин зустрічався зі Слободаном Милошевичем, з яким вів переговори від імені Донського козацтва. До Белграду він приїхав у складі делегації громадських організацій Росії.

У 2003 році балотувався до Держдуми РФ по одномандатному виборчому округу № 148.

Під час війни на сході України у 2014 році нереєстрове козацтво на чолі з Козіциним активно підтримувало проросійських терористів. За деякими даними в Україні перебувало 3-4 тисячі бійців, що контролювали Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Антрацит,  Красний Луч,  Свердловськ  та Алчевськ. Втім, між ними та представниками ДНР та ЛНР неодноразово виникали серйозні непорозуміння. Наприкінці травня козацькі війська та угрупування Валерія Болотова не поділили зброю, 9 червня розвідка ЛНР запідозрила козаків у зраді, а тиждень потому все той же Болотов звинуватив «козіцинських» бійців у пограбуваннях та мародерстві. Займались зборо т.зв. "десятини" із підприємців. Невисокої думки про них був і «міністр оборони ДНР» Ігор Стрєлков, назвавши козаків «ряженими покидьками та мародерами». 25 червня Козіцин повідомив, що представники МСГО «Всевелике військо Донське» утримують у заручниках членів місіє ОБСЄ, що зникли на території України наприкінці травня. Ходили чутки про проголошення т.зв. Козачої народної республіки.

17 липня, після катастрофи пасажирського літака Boeing 777, що був збитий над територією Донецької області, СБУ оприлюднила перехоплення телефонних розмов бойовиків та їх кураторів щодо трагедії, у яких фігурував і Козіцин. Козаки Козіцина 27-28 листопада 2014 р. вступили у бої із іншими бандформуваннями сепаратистів за контроль над Антрацитом та довколишніми населеними пунктами ЛНР (зокрема в Красному Лучі). В ході боїв загинули т.зв. "комендант" Антрацита В. Пінєжанін та начальник козачого штабу М. Коваль. Поступали дані про загибель Козіцина, які були спростовані відеозверненням самого отамана, який заявив, що перебуває у "відпустці". Після цього він перебрався на терени РФ.

За даними інших джерел - був викрадений в Антрациті російськими спецслужбами і таємно вивезений в Росію. При його викраденні були застрілені два його охоронці.

Нагороджений великою кількістю орденів та медалей, більшість з яких є неофіційними нагородами, затвердженими Академією проблем безпеки, оборони та правопорядку: Орден Петра Великого, Орден Адмірала Кузнєцова, Орден Святого Князя Олександра Невського та інші. Рішенням суду ГО АБОП було ліквідовано та прийнято рішення про конфіскацію усіх виданих нагород. Крім того, у 2005 році представник Міністерства оборони Росії заперечив, що Козіцин коли-небудь нагороджувався відзнаками цього відомства. У 2008 році Козіцин став кавалером ордена Червоної Зірки, що був затверджений Об'єднання вищих офіцерів ФСБ, МВД та ЗС, однак ця нагорода є недержавною і не має жодного відношення до однойменного ордена часів СРСР. Крім того, інтернет-ресурс «Всевеликого війська Донського» повідомляє про те, що Микола Козіцин має ступінь доктора економічних наук, однак жодного підтвердження цьому факту немає. Як і невідомо, яким чином йому вдалося здобути титул князя та лицаря Мальтійського ордену.

Кавказ наряду з Поволжям є  поліскладнішим етнорегіоном РФ. Тут, як і в Криму, проживає біля 600 різних національностей. Тут розміщено 8 республік. За мовною культурою ці народи відносяться до північно-кавказької мовної серії. Для них Кавказ є вітчизною, дарма що його етнічна сім'я представлена чотирма етнічними групами — вірменською, грецькою, іранською і слов'янською. Українці Кавказу утворюють частку кубанського, гребенського, терського і донського козацтва. Вони і стануть архітекторами нового Кавказу.

Кавказькі народи Грузії (картвелі) азербайджанці (азербайджан лимар), аварці Дагестану, чеченці (нохчій), інгуші (галчаї), осетинці (дігорої), кабардинці (адыге),  балкарці (таулула), карачаївці (къарачайлыла), черкеси (адыге), ногайці, калмики (хальмт) і євреї Кавказу йегуд — на мові івріт,“йдн” або “айід” на мові ідиш, прагнуть ізвічно до самоідентифікації, суверенітету, національного самоутвердження. Віримо їх не буде на східному фронті України.

5. Філософія козацтва

Активізація наукового інтересу до історії козацтва безпосередньо пов'язана з процесами відродження й історико-політичної реабілітації цього соціального і самобутнього феномену в історії багатьох народів. Козацтво різних народів вивчається насамперед з наукової розрядки джерел XVIII ст. - козацьких літописців, дипломатичних документів, угод, ордерів, тощо. Прямі наслідники козацтва А.І. Рігельман, В.А. Потто, Е.П. Савельєв, Ф.А. Щербина. Наступним етапом є праці наступних дослідників Рігельман А.І., Татищев В.М., Антонович В.Б., Грушевський М.С, Крипякевич І.П., Костомаров М.І., Яворницький Д.І., Багалій Д.І.,Голобуцький В.О., Гумільов Л.М.,Дорошенко Д.І.

Аналіз історичного розвитку запорозького, українсько-російського  козацтва (донських, терських, уральських, сибірських) та вивчення їх козацьких “республік” певною формою воєнно-суспільного управління дозволяє пізнати політичну історію козацтва.

Козацтво починає виникати на пограниччі Київської Русі, Великого Князівства Литовського, Польського королівства, Московської держави, Золотої Орди, на ріках: Дніпро, Дністер, Дунай, Південний Буг, Дон, Терек, Кубань, Урал (Яік). Ці геополітичні і природні фактори визначали спосіб організації життя, заснований на самоуправлінні при ведучій ролі пасіонарного генотипу козацького утворення.

Л.М. Толстой висказав думку, що козацтво створило російську імперію. Якщо це так, то Запорозька Січ завершила творення української нації і продовжила державотворення Руси-України. Звичаєве право в українського козацтва склалося на основі народних норм. Почали збиратися ці норми в Україні у 20-х роках професором А. Крістором. Три їх збірники звичаєвих правних норм з усієї території України, дозволяють бодай приблизно сформувати уявлення про Козацьке звичаєве право.

Козацька філософія ґрунтувалася на придбаному досвіді, виробленого інтегрованим поглядом на Всесвіт, Бога, людину, природу, колективне життя і звичаєве право, демократичні принципи самоорганізації демократичної козацької держави, якою була Січ. Кінцевим козацьким надбанням була філософія Г. Сковороди, П. Лодія, С. Гогоцького, а в нові часи Т. Шевченка, П.Лодія, П. Куліша, В.Лижинського та ін. У козацькій філософії переважали емотивні елементи над раціональними, що закладено в народному образі Козака-Мамая, який, звісно, мав історичних прототипів. Відомі на Січі були “Діалектика” І. Дамаскіна, можливо “Діоптра” П. Пустельника, “Шестоднев” І.Екзарха, антології «Пчоли», середньовічні хроніки, тощо [9].

Духовна єдність козацького товариства Січі розвивалася на контактах з природою, діти природи. Її освоєнням вони вирішували відношення до віросповідування, вибір якого залежав від традиційної культури. Діалектичний метод, взятий безумовно, не в його гегелівсько-класичній формі дозволяє визначити щабель важливості і самостійності історичного процесу, який пройшло те чи інше козацтво. При вивченні козацтва варто виходити з того факту, що воно було складною етносоціальною системою, яка формувалась декілька століть й увібрала в себе різнобарвні етнічні, соціально-економічні, культурно-історичні та політичні елементи. Складання козацького феномену проходив у певній “якості”, що виявлялось у двох значеннях. Перше — засноване на загальній громадянській спільності і віддзеркалювало етнос країни, даної території. Друге — підкреслювало його етнокультурну спільноту, що віддзеркалювала етнічну групу, національність. Обидва значення не протиставляються один одному, оскільки належність до обох типів не являється взаємовиключними!

Важливу роль у розвитку української політичної думки, демократичних засад, державотворення відіграли крім Звичаєвого права, Конституція Пилипа Орлика. Цей основний закон самостійної Української держави, за яку боролося козацтво і увесь український народ, повстав не одразу, зрів у гетьманському оточенні. Головною тезою цього проекту була теза про право українського народу на вільне життя, не залежне від чужого ярма. “Козаки мають за собою людське право й природне, один із головних принципів  якого є: народ завжди має право протестувати проти гніту й повернути уживання своїх стародавніх прав” - наголошував П. Орлик. Аналіз її показує, що тогочасна українська політична думка досягала досить високого рівня. Україна мала бути конституційно-демократичною, правовою республікою. Вольтер вдало сформулював гасло: “Україна завжди прагнула бути вільною” [10].

Зусилля українського народу створили таке унікальне явище як запорозьке козацтво, державотворчі зусилля увінчалися козацько-гетьманською державою. Якщо російське козацтво обумовило прихід Романових до влади 1613 р. і тим створило імперію, то запорозьке козацтво завершило еволюцію держави Руси-України, що увінчалося козацько-гетьманською державою і завершило дозрівання української нації.

Генеральний суддя “Запорожской Сечи” 1995 – 2003 рр.

А. Сокульський.

Бібліографія

1. Договор о дружбе и сотрудничестве казаков Запорожской Сечи Украины, России, Республики Казахстан и Приднестровья. – Запорожье, 18.01.2003.

2. Іконников В. «Опыт Русской историографии» // В. Иконников // История Украины XIV-XV в. Очерки исторической науки в СССР. Т1. – М., 1955. – с. 107.

3. Казачьи войска. Справочная книга 1912 г. Изд. «Дорваль», 1992. - с. 451.

4. Губарев В.Г. Казачий словарь-справочник. Т.1-3, - «Сан-Ансельмо» - Калифорния, США, 1968. – с. 911.

5. Глущенко В.В. Казаки и народы Кавказа. – Ростов-на-Дону, 1999. – с.41.

6. Гуслистый К.Г. / Гайдамаки К.Г. // Гуслистый БСЭ, Т.6. – М., 1971.

7. Cыркин А.Д. Самураи / БСЭ, Т.22. – М.,1973. – с.552.

8. Гареев М.А. Если завтра война / М.А. Гареев. – М., «Владар», 1995.

9. Афанасьев Ю.Н. Перестройка и историческое познание / Ю.Н. Афанасьев // Иного не дано. – М., 1988. 

10. Орлик П. Конституція України: «Вивід прав України». – К., Наукова думка, 2012.

Давно відомо, що той хто володіє інформацією – володіє світом. В розвинутих країнах цю формулу успіху вже давно зрозуміли, створюючи не лише потужні армії, але і інформаційний простір. Далекоглядні керівники зробили все, щоб залишити навіки в пам’яті нащадків героїчні сторінки свого народу. Так, в «Повісті минулих літ» великий монах-хроніст Нестор залишив свідчення про зовнішню політику Київської Русі. Він розповів про тріумфи та трагедії розвитку Київської держави, завдяки чому ми можемо вивчати переможні походи таких князів, як Олег, Святослав, Володимир, Ярослав та інших.

Тому й сьогодні, в скрутні для козацького руху України часи, необхідно дати відповідь на черговий виклик в інформаційному просторі, поставити питання собі й владі: «а що зроблено в цій важливій галузі, чи достатньо обізнані люди з роботою, яку сьогодні проводять козаки?»  Мабуть недостатньо. І на те є об’єктивні та суб’єктивні причини: по-перше, брак коштів та інших ресурсів; по-друге, недостатня кількість фахівців; по-третє, часто, на жаль, керівники говорять так: «Ми добру справ зробили і робимо це для дітей, молоді чи захисту держави, але «хвастать» не хочемо». Підсумок невеселий і складається враження, що з зареєстрованих тисяч громадських об’єднань із назвою «козацькі», працюють лише один відсоток (інтернет-сайти, газети, журнали). Як свідчить аналіз – немає й єдиних принципів подання інформації.

За останній рік в козацтві відбулося чимало змін і важливих подій: здійснюється бойова робота, козаки служать в армії, самообороні, люди йдуть на чергування на блокпости, охороняють вокзали, мости і таке інше.  Багато керівників козацьких організацій зрозуміли, що без загального інформування про свою конкретну роботу, не відбудеться сприйняття громадянами країни козацького руху в цілому. А тому, годі чекати від когось допомоги козацтву.

Тому рішеннями Об’єднаної Ради українського та зарубіжного козацтва, Запорізької обласної координаційної ради з питань козацтва 26 червня 2015 року у м. Запоріжжі була проведена Перша Всеукраїнська конференція керівників засобів масової інформації та інтернет-видань козацьких організацій. Були запрошені та приїхали київські керівники О.П. Левандо та Д.І. Сагайдак (журнал «Гатьман»), київські інтернет-ресурси, відомі на всю Україну представники ЗМІ та ІС із Запоріжжя (сайти коордради козацтва, МСК «Запорозька Січ», федерації «Спас»), Дніпропетровська, Нікополя («Інтелект»), Дніпродзержинська, Миколаєва, Хмельницького, Чернігова та інших міст.

Слід сказати, що завдяки підтримці козацького руху владою в Запоріжжі, ми мали змогу провести в 2014 році перше під час бойових дій Велику Раду отаманів України, де зібралися понад 300 учасників, та були опрацьовані принципи дій козацтва в умовах фактичної війни на Сході держави.

Сьогодні в Запоріжжі, за пропозицією міського голови О.Ч. Сіна, створена робоча група для реалізації програми «Запоріжжя – козацька столиця України». Розпорядженням керівництва облдержадміністрації створені інститут помічників (на громадських засадах), голів райдержадміністрацій з питань розвитку козацтва, обласна рада народних депутатів активно запрошує та приймає участь в заходах з патріотичного виховання.

Ось і сьогодні в залі урочистих засідань Запорізької обласної ради зібралися високоповажні гості-отамани, генерали козацтва, козацькі літератори, старійшини та бійці АТО з 55-ї бригади, батальйону «Скіф». Перший заступник обласної ради С.П. Абдурахманова прийняла київське керівництво та на нараді, до початку конференції, розповіла про співпрацю, наголосивши на актуальності Всеукраїнського заходу. Д.І. Сагайдак та О.П. Левандо в свою чергу розповіли про роботу генерального штабу та гетьманату в Києві.

Рівно об 11.00 перший заступник Запорізької обласної координаційної ради з питань козацтва Д.В. Сухінін відкрив конференцію, окресливши мету зібрання, надав слово керівництву обласної ради С.П. Абдурахмановій та представнику облдержадміністрації – начальнику управління з питань внутрішньої політики та зв’язків з громадськістю О.С. Зубченку. Останній розповів про тісну співпрацю влади та козацьких організацій, проведення операцій «Козацький волонтер», «Перехоплення», «Дозор», підготовку різних патріотичних заходів.

Гетьман Українського козацтва Д.І. Сагайдак та маршал козацтва О.П. Левандо неодноразово виступали, ілюструючи яскраво і з подробицями різнопланову роботу в Києві, Чернігові, Хмельницькому, Конотопі та інших містах. Надали корисні пропозиції щодо консолідації зусиль отаманів щодо створення єдиного інформаційного простору, недопущення необ’єктивного розповсюдження інформації та намаганнях різних сил відверто брехати про події в Україні, та так званих ЛНР та ДНР.

Керівник Всеукраїнської федерації «Спас» О.Л. Притула наголосив на важливості пропаганди бойових мистецтв, звичаєвого права, культури пращурів-переможців, розповів про перемоги запорожців-спасівців на всеукраїнських змаганнях.

Цікаво було слухати й кошового К. Рижова, Р. Бутенка, Ю. Полоза, Д.О. Натфуліна, що підготувалися та презентували цілу низку пропозицій у письмовому вигляді та закликали братів-козаків до єднання та злагоди у відношеннях, запросивши на день шани та пам’яті отамана І. Сірка. 

Отаман Міжнародного союзу козаків «Запорозька Січ», С.П. Кириченко розповів про організацію операції «Дозор» на залізничних вокзалах Запоріжжя 1 та Запоріжжя 2, пропонував на таких прикладах розповідати про конкретну бойову роботу козацтва.

П.С. Білан та І.А. Синьопольський вважали за необхідне пропогування волонтерського козацького руху. Д.В. Сухінін, як організатор операції «Козацький волонтер», підтримав ці пропозиції та зачитав листа шани та грамоти від керівництва 55-ї бригади, та батальйону «Скіф» за проведену роботу.

Актуально та цікаво виступав генерал-отаман С.Г. Галич з Херсонщини, де розташовані прикордонні козацькі загони. Він запросив всіх на відкриття алеї героїв, церкви, встановлення пам’ятного знаку в Генічеському районі, сказав теплі слова запорожцям за допомогу в несені прикордонної служби, допомогу лікарськими засобами, продовольчими та непродовольчими товарами.

Директор видавництва «Дике Поле» О.М. Лазутін запропонував подати до Верховної Ради постанову щодо пільг в сплаті оренди приміщень під козацькі видавництва, редакції і таке інше. 

Всі були згодні з тим, що настав час діяти серйозно у напрямку координації та об’єднання зусиль у створенні козацького інформаційного поля.  О.П. Левандо зачитав наказ про створення Всеукраїнського комітету Ради Отаманів України на чолі з Д.В.Сухініним, який в свою чергу запросив до роботи всіх присутніх. Він зачитав резолюцію з доповненнями, яка була одноголосно прийнята. Лейтмотивом та фундаментом її стала об’єктивність, демократичність та достовірність інформації, вшанування великих битв, розповідей про синів гетьманської держави, про сьогоднішні битви козацтва, всеукраїнські акції («Козацький волонтер»), операції «Дозор», «Перехоплення», пропаганда культурно-спортивних та історичних, археологічних заходів, створення умов для існування козацьких ЗМІ за підтримки держави тощо. 

По закінченні конференції високоповажним гостям були вручені книги «Запорозькі козаки – героїчні захисники Русі-України» та «Казачество в борьбе за свободу Родины», грамоти Запорізької обласної ради, Запорізького міського голови О.Ч. Сіна.

Керівники козацтва вручили почесні грамоти та медалі «Захисник державності» козакам-військовослужбовцям, учасникам АТО, сержантам 55-ї бригади та офіцерам батальйону «Скіф». О.П. Левандо доповів про ведучу роль запоріжців в волонтерській діяльності серед козаків та вручив відповідний диплом.

Наприкінці учасники Всеукраїнського заходу вшанували пам'ять видатного отамана війська Запорозького князя Д. Вишневецького, у пам’ятного знаку, створеного силами козаків МСК «Запорозька Січ».

В той же день отамани та старійшини відвідали військову частину, де розповіли про проведену роботу, свою колишню службу, поділилися життєвим та армійським досвідом та урочисто вручили старшині батальйону І. Грицаєнко медаль «Захисник державності».

Висловлюємо велику вдячність за підготовку конференції оргкомітету в особах: Д.В. Сухініну, З.М. Бойко, О.С. Зубченко, О.П. Левандо, Д.І. Сагайдаку, В.Б. Матсалаєву, П.А. Білану, О.Л. Притулі, І.А. Синьопольському, М.М. Мордовському, В.М. Білоблуцькому, В.Б. Глухенькому.

Слава Українському козацтву!

З повагою, 

член національного союзу журналістів України, 

кандидат наук, історик козацтва, Сухінін Д.В.

З періоду античності в містах, що мали змогу та право чеканити власну монету, видавати закони, існувала традиція карбування на грошових одиницях власної емблеми. Наприклад, в Афінах це була сова, в Коринфі – Пегас, в Єгипті – черепаха, Пантикапеї – голова лева, пізніше грифона. Іноді зустрічалися зображення місцевих пам’яток, так званих «чудес» – на о. Родос – колос, на монетах Сердики – храм, в Олександрії – Фароський маяк. Костянтин в Константинополі затвердив двоголового орла. Орел, до речі, був символом Персії, а на шоломі Олександра Македонського був зображений гіпокамп (морський коник).

Безумовно, ці зображення були вже в ті часи вкрай необхідні і використовувалися в дуже практичних цілях – на печатках для затвердження угод, та інших документів.

Йшов час і виникали нові причини повернутися до старої теми. Де мабуть і бажання відокремити свою власність, підкреслити значимість роду, в бою чи на лицарському турнірі того чи іншого князя чи короля.

Багато дослідників вважають, що геральдичні знаки з’явилися після Хрестових походів. Її прихильники у приклад наводять знак з монети Планта Генета чи особистий герб Річарда Левове серце (1157 – 1199 рр.). З розвитком середньовічної промисловості, цехової організації виробництва, виникла необхідність мати свої герби вільним містам, гільдіям різного типу тощо.

Навчальні закладі теж претендували на свою індивідуальність, хотіли підкреслити значення й давнину. Наприклад Ітонський коледж у 1449 році отримав герб (три білі лілеї) від свого фундатора короля Генріха VІ (1421 – 1471 рр.).

Фундаментом гербів міст середньовічної Європи стали правові норми, вимоги господарської діяльності, розвиток самобутності краю і, безумовно, бажання жителів, які мали необхідні фінанси для підкреслення своєї особливості.

Серйозну роль мали в цьому процесі вільні міста та Магдебурзьке право. Система Магдебурзького права, що склалася в ХІІІ ст., була в ті далекі часи майже революційна і дозволила на достатньо демократичних засадах самими мешканцями вирішувати питання торгово-економічної, майнової, податкової, земельної політики. З’явилися статути міст, як особлива система регулювання громадсько-політичного життя.

Десятки міст на території сучасної України (в той час Велике Князівство Литовське, Угорське королівство) отримали цей дарунок долі ще в XIV – XV ст. (міста Володимир-Волинський в 1324 р., Львів в 1356 р., Кам’янець-Подільський в 1374 р., Теребовля в 1389 р., Городок в 1389 р., Коломия в 1405 р. і т. д.).

Територія нашої держави в різні періоди історії знаходилася в межах різних держав: Речі Посполитої, Російської імперії, Австро-Угорщини, Румунії, що, безумовно, впливало на геральдику українських міст.

Королівства, князівства та імперії мали різні культурні цінності, економічні, політичні та правові системи управління, що залишали свій відбиток на гербі.

Про що говорили герби, наприклад, Російської імперії, що не мала стійких демократичних традицій в питаннях самоврядування та суттєво відставала від Франції, князівств та королівств Германії, Скандинавії та Західної Європи в цілому?

Особливості авторитарного управління, посилення кріпосної залежності, відсутність необхідного рівня свободи не сприяли розвиткові процесу ні в XIV ст. ні в XV ст. Навпаки, населення в російських містах лишалося й тих привілеїв, що були з давніх-давен. За цих умов герби, як символи, просто не мали змоги з’явитися. Лише в XVІІ ст. у декількох міст, згідно інформації з Титулярника 1672 року, з’явилися власні герби. Так, герб Ярославля повторював емблему князівства, а в 1692 році царський наказ приписував «приказной избе … быть изображенной герб ярославской», це був ведмідь.

Перо І видав також наказ, в якому говорилося «в городах, которые имеют гербы, на тех, вырезать тех городов гербы, а на которых нет – нарисовать, приличные вновь..» Треба відмітити, що згадана організація була створена лише в 1722 році. Розробити 137 гербів для російських міст у XVIII ст. допоміг фахівець з Європи граф Франциск Санті. Для відтворення на гербі основних історичних, економічних та інших особливостей, граф проводив анкетування мешканців міст. Тому для Тули був складений виробничий герб «пистольные стволы и штыковые трубки». Були, на мій погляд, і курйози – Великі Луки отримали герб у вигляді трьох стрілецьких луків, хоча луки – малися на увазі як излучение реки, а не зброя, місту Стариця, що було розташоване на річці Стариця надали герб у вигляді дідуся з милицею.

Але в 1727 р. місцеві магістрати знову були повернуті під владу губернаторів та воєвод, а в 1728 році Головний магістрат було ліквідовано. Ті невеличкі свободи та права місцевого самоврядування «приказали довго жити» Створенням гербів займався В.Й. Адодуров, який також проводив «опитування» в містах та губерніях, користувався він даними з родовідних книг та літописів. Питання про герби зустрічаються в анкеті «Комісії про міста», що виникла 1767 року. 

Особистий секретар Катерини ІІ А.В. Олсуфьєв, цікавився «имеет ли город особый герб городской». Але тільки в 1775 році міста виділені в самостійну адміністративну одиницю і вже герб міста повинен бути обов’язково, хоча знову прямої вимоги в указі від 7 листопада того ж року не існувало. В 1785 р. герби міст Російської імперії були затверджені. Ще один гербовник склав історик-герольмейстер князь М.М. Щербаков. При створенні герба він спирався на природні особливості, ремесла, традиції та історичні події тої чи іншої місцевості. М.М. Щербаков ввів дуже цікаву традицію – символ милості верховної царської влади – двоголовий орел. Самодержавність, як політичний принцип існування Росії, твердо увійшов в конструкцію гербів багатьох міст у XVІІІ – ХІХ ст. Це мало відображення в конструкції багатьох гербів – де у верхній частині знаходився намісницький герб, а міський – знизу. Це порушує європейську традицію і підкреслює значну безправність та підлеглість центральній владі. «Монаршие благование» було завжди вище самоврядування. Яскравий приклад тому – герб міста Керч, який затвердив цар Микола І в 1844 р. «Среди золотого поля черный скачущий грифон, служивший прежде гербом царей…», знизу ключ, що ознаменує вхід через Керч зі Чорного моря в Азовське. Зверху є «прикраса» – імператорська корона. Феодосія, також отримала герб із орлами зверху конструкції, хоча у 1811 році до гербу міста входили й інші символи – тризуб Нептуна, шкура вівці, та сніп хлібу. Що краще, вирішувати громаді Феодосії.

Цікаво, що в 1844 році були затверджені герби міст Бердянська та Мелітополя, на яких зображено в верхній половині щита, в золотому полі, двоголовий гербовий орел.

Як вже зазначалося, українські міста у складі Польщі отримали Магдебурзьке право в XIV – XV  ст. В першій половині XVІІ ст. Магдебурзьке право отримали Чернігів, Стародуб, Остер, Козелець, Погар, Полтава, Глухів, Кременчук, Лубни тощо. Багато значило, що ініціативою виступало населення міст, а не тільки король чи шляхта, також територіальна громада отримувала «гербовий привілей», грамоту на пергаменті із зображенням герба міста. Герб розташовувався на ратуші, баштах фортеці, брамах. «Жалувані» герби створювалися згідно правил геральдики прийнятих у Польщі. На них у різних комбінаціях та кольорах були зображені хрести, зірки, підкови, зброя. Наприклад, на гербі Полтави були зображені лук зі стрілами, що пронизують серце, на гербі м. Хорол – перехрещені стріли із шаблею.

На жаль, і в Європі неодноразово муніципальна влада, королі, імператор Наполеон, Савойська династія, фашисти Муссоліні, нацисти Гітлера втручалися в питання геральдики та змінювали герби міст та держав.

У Франції керівництво міст та представницькі органи вимушені були прибирати лілеї (символ короля) та малювати бджіл (дім Наполеона Бонапарта). Все ж таки французи здебільшого формували герби «знизу», не завжди дотримувались правил «блазонирования» Як зазначає Гурдон де Шенуйяк до кінця XVІ ст. фігурували на міський гербах людські голови та бюсти, що символізували собою магістратів, порадників та мерів, потім до емблеми додавалися об’єкти, які були пов’язані з продуктами місцевого виробництва. На гербах були зображені скумбрія, гусак тощо. Герб Парижу теж має символи, що складаються з історії, господарської діяльності, місцевих ремесел тощо. На гербі розташовані корабель та Лазареве поле із золотими ліліями (колишньої емблеми династії, корабель – це торгівля та острів Сіте).

В Україні, і, як ми побачили, у всьому світі, герби міст змінювалися від епохи до епохи. Не є виключенням і наше рідне Запоріжжя, що переходило від одних геральдичних символів до інших. Сьогодні, коли знову постає питання внесення змін, чи утворення нового гербу, необхідно враховувати декілька важливих факторів успіху: необхідно дати можливість попрацювати творчим групам, слід провести обговорення з фахівцями, мешканцями міста, надати можливість висловити свою думку членам територіальної громади. Підхід має бути зваженим і враховувати різні принципи підходу з точки зору культури, місцевих особливостей та загального українського минулого, всіх періодів розвитку регіону. Треба знайти такі знаки, які зможуть передати і період Київської Русі, і Козацької республіки, і Гетьманської держави, недавнього минулого, що розвивало наш край, давало можливість розквіту місту.

На жаль, ми дуже мало знаємо про символіку цієї місцевості в період існування городища чи поселення на о. Хортиця, треба використати цей досвід при створенні нового герба Запорізької області.

Безумовно, повинен бути відображений і козацький період (чи то зброя, зірки, предмети влади отаманів, гетьманів) в деяких гербах є конструкція, що поєднує минуле із сьогоденням (період королівства, влади імперій і господарської діяльності тощо). А може Запорожці взагалі не захочуть змінювати нічого. Потрібно серйозно подумати.

На Координаційній раді з питань козацтва було прийняте рішення створити таку групу, запросити культурологів, археологів, художників, представників музею, козацтва МСК «Запорізька Січ», обласного культурно-історичного товариства «Запоріжжя козацьке», організації «Спас», журналістів.

Звертаюсь до козаків, всіх охочих попрацювати та висловити свою думку – надавайте свої пропозиції і ми їх обов’язково розглянемо.

З повагою,

член Національного союзу журналістів України,

історик козацтва

Сухінін Д.В.

P.S. Згодні з багатьма городянами – пропозицію адмірала та «академіка» А.І. Авдєєнка про герб нашого міста у вигляді дуже смішного Дракоши з мультику та незрозумілих символів приймати не можна – дилетантська та непрофесійна робота «заїжджого гастролера».

На Землі немає держави та майже жодного народу, який би не знав та не поважав свою історію. За тисячі років існування організованої в систему життя людей були й війни, відкриття наукового прогресу, великі та могутні права полководців, керівників, які залишили по собі добру панят та вдячність предкам.

Велику роль мали й вірування соціуму цілі та завдання, які ставали перед собою народи. Все це безумовно відобразилося в літописах, спогадах, вченнях пращурів а залишилося в назвах міст, вулиць та майже в назвах держав.

В сиву давнину, наприклад, в перших високоорганізованих Акаді, Шумері, Древньому Єгипті, Персії, шанували богів та вищих керівників держави, які були символами щасливого буття народів. Про них складали священні гімни, пісні, залишали історію про їх героїчні дії на вибитих скелях, на папірусі чи цегляних табличках. Линув час, народжувалися нові центри цивілізації людства Древня Греція, Древній Рим, Священна Римська імперія, Київська Русь, Візантія та інші. Почали розвиватися філософія, точні науки, історія з’явилася на велику сцену життя воєначальників, полководців, вчених, державних діячів, лікарів та представників святої християнської церкви. Той хто залишив по собі добру пам’ять справами або вмілим керуванням, не був забутий, а його ім’я навіки стало назвою наприклад, міста – це наш любий Київ, Львів, у свій час і Константинополь, Адріанополь тощо.

Йшов час, одні імперії уходили в небуття, другі народжувалися, з’являлися республіки та державні зв’язки, не було царів та імператорів. Поняття демократії та свободи увійшло в життя багатьох націй та народів світу і вся традиція стиралася, завдяки чому ми сьогодні знаємо видатних, відважних людей.

Як історик та правник не можу не сказати про існуючи вже Світову пам’ять, про великі битви та війни залишати у назвах вулиць та проспектів. В Лондоні є Трафангарська площа, вулиця Герцога Веллінгтона переможця французів в бої при Ватерлоо. В Парижі – бульвари збудовані на місті колишніх феритифікаційних споруд, названі на честь маршалів Франції періоду Наполеона, є назви із словом Сталінград на честь перемоги над нацистами в колосальній битві у Другій Світовій війні, є площа Шарля Де Голля. В Сполучених Штатах Америки – Дж. Вашингтону, мостовий перехід в Олбані (штат Нью-Йорк), почесть Тадеуша Костюшка, хайвей пам’яті ветеранів, пам’яті Перл Харбор. В Австрії у Відні столиці держави, площа героїв на честь герцога Карла та принца Євгена Савойського.

Тож і нам, запоріжцям, настав час повернути прізвища героїв-пращурів та історичних подій на територію славетного Запоріжжя, де люди жили, маючи високу соціальну організацію багато століть тому, про що свідчать іноземці європейські ( Геродот, К. Багрянородний та арабські автори, мандрівники).

Можна використовувати систему громадського демократичного обговорення між жителями міста, необхідна рада та рекомендації фахівців, не «сказочники от истории», щоб не було наприклад вулиць ахінеї «Соловья Разбойника». Місцевій владі необхідно обов’язково почути голос козацької громади Запорізького краю. Тому що в нас є свої обґрунтовані пропозиції і люди, які об’єднались в країні в таке братство безумовно патріотично налаштовані і виконують справу не за гроші, а за покликом серця і духу.

Необхідно також проаналізувати хто на теренах нашого краю залишив особливий внесок своїми діями, чи то в бойових походах, виграючи битви чи визволяючи з полону, минулих жителів. Велике значення треба приділити й керівникам Української гетьманської держави, які були фундаторами та захисниками демократичних тенденцій, традицій в управлінні та організації суспільства, нової форми-свободи та рівності всіх перед вимогами звичаєвого права, жити без панів, рабства, релігійного гніту. Дуже добре, що Запорізький міськвиконком створив робочу групу по розвитку питань пов’язаних з вивченням та розвитком феномену козацтва і програми «Запоріжжя – столиця козацтва». Сьогодні, як ніколи актуально питання перейменування вулиць, повернення їх історичних назв – це один із краєзнавчих напрямків – фундамент народної пам’яті…

Декілька слів про ватажків козацького руху, які всесвітньо відомі їх прізвища та рання праця, для країни, це наприклад Іван Дмитрович Сірко – отаман, характерник, багаторічний учасник та керівник коша Запорізького, першопроходець в битвах з ворогами України, часові спогади про якого є в письмових історичних документах XVII століття. Не тільки наші автори, а й європейські писали про нього як видатного і легендарного діяча.

Князь Дмитро Іванович Вишневецький (Байда) – організатор, один з перших в XVIст. вів війни, отаман Запорозької січі, створив фортецю, що історично є підтвердженням. Розум, сила, талант керівника, честь а сміливість зробили з Байди героя слов’янського та майже європейського етносу. За період його дій десятки тисяч людей повернулися з полону, провели безліч штурмових та розвідальних операцій. Смерть героя за християнську православну віру та волю в наших серцях. Вишневецький – це фігура епохи, який загинув захищаючи нашу державність.

Гетьман козацтва Петро Конашевич (Сагайдачний) – керівник державного рівня полководець, стратег, борець за права православних людей, який не раз зупиняв ворожі навали. Його діяльність стане основою й головних принципів існування майбутньої козацької держави. Безперечно, воєнний прогнозу вальний розвиток в Європі без перемог Сагайдачного в XVII ст.

Необхідно поставити в цей почесний перелік й Пилипа Орлика – ім’ям якого, наприклад, названі аеропорти в Франції. Запорозький гетьман як вперше склав документ, названий, без перебільшення, Конституцією. Він, відомий у світі і поважна людина. Принципи та правила життя вільних людей були закладені задовго до Французької революції, задовго до Дідро, Вольтера, Сен Сімона та до виникнення США.

Були в нас і такі сміливці – козаки як Іван Богун, Максим Кривоніс, Іван Гонта. Залізна пам’ять про їх особисті героїчні дії, будь то визволення з полону, з рабства наших співвітчизників, чи безліч перемог у походах, захист рідної землі залишилось як в звітах командирів так і в спогадах кобзарів та козацьких місцях.

Велике значення, як світовий досвід, є й пам’ять про переможні війни та битви, а в нас їх безліч. Для свободи нашої країни велику роль відіграли битви при Жовтих водах, Хотині, Берестечку та інші, не можемо обійти і період Гайдамаччини та Коліївщини, чи морських або Чорноморських або Азовських походів, які наші пращури проводили протягом багатьох століть.

Є сенс, на наш погляд, не забути й про період Київської Русі – князів-патріотів воїнів Святослава, Володимира-хрестителя, Ярослава Мудрого. Вони багато знали та можливо, неодноразово відвідували наші краї, особливо острів Хортиця, де й було стародавня городище й порт, який мав стратегічне значення, та описані істориками та археологами сьогодення. Тому в місті, для молоді, пам’яті, справедливості та нашої честі необхідно розглянути якого можна скоріше питання перейменування вулиць, а може й повернення старих назв.

P.S. А ще дуже посміялися наші пращури, які мали гарне почуття гумору, що в нас є такі вулиця як Насосна, Радіаторна та інші.

Член національного союзу журналістів України,

історик козацтва

Сухінін Д.В.

Вже більше двадцяти років традиція вшанування пам'яті великих подвигів козаків Русі-України існує в Запоріжжі. Її повернули з небуття патріоти-нащадки та щорічно відзначали на овіяному легендами та славою фортеці, яка не одне століття стояла на Дніпрі, збудована Богом і людьми під назвою Хортиця.

Роками сюди приїжджали з усього світу молодь і діти, сивовусі старці та міцні чоловіки, прекрасні жінки. Туристів не перестають вражати мальовничі казкові місця природи та велич археологічних та історичних пам'яток на території острова та в музеях м. Запоріжжя, які розповідають про давні звичаї наших пращурів-переселенців, які тисячоліттями жили на цій території, мали різні назви та імена (скіфи, сармати, древні слов'яни, черкеси, козаки тощо), але любов до сім'ї, роду, рідної землі, сила духу, звитяга, бойове мистецтво мали одне глибоке й сильне коріння, завдяки чому побороти цей народ нікому не вдавалося й не вдалося.

Вивчення та збереження нашими нащадками такого великого скарбу – ідеологічної спадщини – є почесним обов'язком та окремою місією не тільки фахівців та козаків, а й усього народу.

Що ж таке «тризна», яке історичне коріння цього явища і наскільки цей сакральний обряд мав значення для тих, хто проводжав в інший світ героїв?

Тризна як частина космогонії древніх слов'ян, один з важливих обрядів, який був неодноразово описаний багатьма істориками, представниками церкви, мандрівниками минулого.

Так, наприклад, у «Повісті минулих літ» Нестор пише: «аще кто умираху, творяще тризну над ним. и по сея творяку кладу велику, и возлажахуть и на кладу, мертвеца сожьжа, и по сеи собравше кости вложах у в судину малу и оставляху на столпе на и у тех». Про смерть київської княгині Ольги, матері Святослава сказано: «Ибо заповедала Ольга не творити трызны над собою...». Нестор вказує і на те, що важливим елементом тризни було пиршество: «Повеле Ольга тризну творити. Посем седоша деревляне пити».

Про урочисте поховання воїнів та вождів, героїв битв чи взагалі поважних осіб, які мали великі заслуги перед родом, І. Котляревський вважав тризну обрядом поховання вояки, де проводилися змагання, боротьба на честь загиблого. Російський історик Соловйов вважав: « Под Тризной понимались, как видно, вообще поминки и потом преимущественно борьба в честь умершего... пир, также резание и царапание лица». На похованні вожака Атілли історик Іордан пише про те, як «лучшие всадники вокруг холма рыскали», тобто проводили кінні спортивні змагання на честь свого колишнього командира, а може й отамана...

Ібн-Фадлан (Х ст.) – арабський історик-мандрівник писав, що третина скарбу покійного витрачалася на міцні напої. До речі, на тризну по князеві Ігорю Олега наказали нагодувати медом. Давньогрецький вчений, батько історії Геродот, також пише про поховання скіфів як важливий серйозний сакральний елемент світогляду скіфів, де при проводах в інший світ на честь героя влаштовували велике застілля, співали, танцювали та до поховання тіло возили по родичах у супроводі натовпу з однієї домівки до іншої.

Ібн-Русте – мандрівник, теж писав, що на території України у слов'яно-русів був звичай спалювати тіло покійника та «…при спалюванні... галасливо веселяться, показуючи цим радість тій милості, яку Бог виявив до помepлого... Ha наступний день ... йдуть на місце спалювання, збирають попіл і кладуть його до урни, яку потім оставляли на пагорбі. Через рік після смерті беруть глечиків двадцять меду ... і несуть їх на пагорб, де збирається сім'я покійного, їдять, п'ють, потім розходяться».

Візантійський автор-хроніст Лев Диякон, який жив у період походів князя Святослава на Константинопольські землі в середині Х століття, зазначав: «І ось, коли настала ніч і засіяло повне коло місяця, скіфи вийшли на рівнину і почали підбирати своїх мерців. Вони нагромадили їх перед стіною, розпалили багаття і спалили...». Після цього проводився військовий турнір.

Тому є всі підстави вважати Тризну з одного боку – формою поховання, з іншого – комплексом дії роду чи бойової дружини, направлених на частування померлого чи загиблого на війні, які безумовно заслужили поважне ставлення, яке супроводжувалося військовими іграми, жалобними піснями чи гімнами, та застіллям.

Також цікавою є й етимологія слова «тризна», аналогічні походження в інших мовах, які підтверджують це значення давньоарабських, грецьких, візантійських хроністів та Нестора Літописця про факт невід'ємної частини обряду – виконання жалобних пісень. Так, наприклад, можна провести такі паралелі: 1. Tіrene (фр.), 2. Treno (ісп.), З. Trenody – всі мають значення поховальні пісні. Безумовно, цей звичай мав широку географію. Можливо (гіпотеза), і слово «трапеза» має з церковнослов'янської мови таке ж значення. Є думка, що слово «тризна» означало також «нагорода» як пам'ять живих про ратні подвиги чи видатні справи. Присутні полишають всі справи та віддають шану.

Сухінін Д.В.,

член національного Союзу журналістів

30 квітня відбулося чергове засідання Запорізької обласної координаційної ради з питань козацтва.

Враховуючі, що питання винесені на обговорення носили загальноукраїнське та державне значення, були запрошені отамани, представники козацької інтелігенції, представники обласної самооборони та облдержадміністрації.

Першим питанням, що розглянули на раді, було питання проведення Тризни на о. Хортиці. Воно без перебільшення має загальносвітове значення для всіх козаків-патріотів. Було вирішено провести Тризну на о. Хортиця 30 травня об 11.00.

Також обговорювали історичні коріння тризни древніх слов’ян, великих вояків степу (Д.В. Сухінін); необхідність дотримуватися норм звичаєвого права, виконання почесної місії виховної роботи серед молоді (І.А. Синьокольдкому, В.М. Мельник); запрошення та Тризну сучасних захисників держави (О.М. Лазутін); питання безпеки та участь у Тризні делегацій з інших регіонів України (С.Л. Кириченко, С.В. Волков та П.А. Белан).

За підсумком було прийняте рішення провести вшанування за давньою традицією у козацькому колі, надати слово представникам влади, козакам, учасникам бойових дій, організації «Дозор» та «Козацький волонтер». Старійшини запросили представників православних церков.

Обласна державна адміністрація, Запорізький міський виконавчий комітет та відповідні служби вже надали реальну допомогу згідно плану роботи.

Друге питання було не менш важливим для армії та козацтва. Вже пролунала пропозиція керівництва оперативного штабу Міжнародного Союзу Козаків про необхідність розповсюджувати приклад організації «Козацький волонтер» на всю Україну. На рахунку козаків – десятки тон продовольчих товарів, одягу, взуття, інших речей, відремонтована техніка, доставка паливно-мастильних матеріалів, проведення конкурсів для військових козаків, які несуть службу на кордоні, виступи майстрів бойових мистецтв тощо. Все це зробили за рік небайдужі люди для запорізьких 55-ї артилерійської бригади, батальйону «Січ», 37 батальйону, батальйону «Січеслав», козаків-прикордонників отамана С.Г. Галіча. Серед активних учасників волонтерського козацького руху – керівники та старійшини Д.В. Сухінін, С.П. Кириченко, Б.А. Сінерольський, П.А. Белан, І.М. Грицаєнко, Г.І. Шаповалов, С.В. Волков, А.М. Губа, О.П. Левандо, Д.І. Сагайдак, А.Д. Пилипенко та інші.

Тому й було прийнято рішення, зважаючи на наші досягнення, звернутися до Генерального штабу Всеукраїнського та зарубіжного козацтва підтримати пропозицію та узагальнити дані в масштабі держави, а Олександру Петровичу Левандо очолити цей рух в Києві.

Серйозну дискусію викликала пропозиція про формування резервної армії. Основою резервної армії має стати козацтво, що може на основі багатовікових традицій та досвіду привнести в розвиток збройних сил України свіжі ідеї. Між тим, козаки вже сьогодні демонструють чудові бойові навички.

Виступили майже всі колеги козаки та самооборонці та представники облдержадміністрації. Одноголосно вирішили звернутися до Верховної Ради з підтримкою цього заходу.

На жаль повернулися брати-отамани й до болючої теми – люстрації в обласних та міських організаціях, які, м’яко кажучи, за цей рік себе ніяк не проявили. І.А. Синьокольдкому, І.М. Грицаєнко, та П.А. Фелаку запропонували щоквартально звітувати про роботу в цьому напряму та підвести перші підсумки в термін до 1 серпня 2015 р.

Досить слушну пропозицію було внесено В.М. Мельником про фундацію козацького закону волонтерів-медиків та їх змогу працювати з пораненими у палатах. Для цього слід обладнати необхідне приміщення. Сьогодні є багато військових, яким необхідна кваліфікована допомога. Було прийнято рішення звернутися до обласних військових воєнкоматів з такою пропозицією. 

Наприкінці заходу за рішенням Ради отаманів МГО «Запорізьке козацтво» від імені Голови Дмитра Івановича Сагайдака, представникам Міжнародного Союзу козаків «Запорізька Січ» та «Братство козаків» за активну участь в операції «Дозор» та бойових діях в лавах ЗСУ, були вручені медалі «захисник державності». Вітаємо С.П. Кириченка, С.І. Черненка, С.В. Пандлиакидзе, В. Березу, А. Шпака, А.М. Васильчука, А.М. Петренка.

Слава Запорозькому козацтву!!!

Сухінін Д.В.,

член національного Союзу журналістів

Сьогодні як ніколи Україна занурена в хвилю патріотичного піднесення. На вулицях можна побачити численну кількість людей у кольорових вишиванках, гарних струнких хлопців, що вибрили собі чуба, який символізує славного запорізького козака, що пробуджує та відроджує гени вільної, незалежної та справедливої людини. Скрізь лунають українські пісні, на око постійно впадають кольори державного прапора, від маленьких стрічок до монументальних споруд. Ці кольори об’єднують Схід і Захід в єдиному прагненні захистити власну державу.

Проросійські ЗМІ активно мусують інформацію про землі Новоросії, які за радянські часи відійшли до України. Історія свідчить, що з 1874 року на території Російської імперії такої губернії чи області не існувало.Якщо заглиблюватися в назви історичних земель, то наш край складав разом з Дніпропетровською областю спочатку Землі війська Запорозького, а з часом Катеринославську губернію.На цій території завжди етнічно переважали українці. В Олександрівському повіті за даними перепису 1857 року росіяни складали всього 2 %.

Проросійські політики очікують від населення Запоріжжя підтримки думки про історичну справедливість повернення нашої землі до складу Росії. Запорожці вирішили спростувати цей заклик і довести всім проросійськи налаштованим силам, що Запоріжжя – українське місто. Саме тому наші громадяни так активно приєдналися до всеукраїнської акції "Розмалюй своє місто".

Спочатку сама ідея розфарбовування міст України пролунала від незалежного журналіста, громадського активіста Романа Реведжука.Головне в його ідеї, що можна показувати людям патріотизм у фарбах, у національних кольорах українського стягу, щоб вони бачили, що вони вдома, і цим самим безумовно підіймати бойовий дух народу, їхню самовпевненість та згуртованість. Своїми думками Роман вперше поділився із Денисом Антюховим, який підтримав його. Патріоти вирішили почати з Дніпрогесу, як символу об’єднання берегів Дніпра.

Десь через кілька днів розпочалася робота над проектом пофарбування огорожі Дніпрогесу з буденного сірого у яскраві патріотичні жовтий та синій кольори. Насправді отримати дозвіл на такий проект було складно, бо спочатку ніхто навіть і не міг повірити, що це таки відбудеться. Втім, таку патріотичну ідею трохи не зарубали на кореню чиновники облради, які спочатку відмовили у проведенні акції, мотивуючи це тим, що Дніпрогес – це стратегічний об’єкт, тому ніякі вільності в даному випадку просто недоречні. Та ще й ситуація у країні невідповідна, як тоді здавалося, не до дитячих забавок.

Поки Денис Антюхов чекав на дозвіл на цей проект, у нього був час на пошук спонсорів, у яких також було нелегко завоювати довіру. Сума була потрібна немаленька... Пофарбувати три кілометри паркану складно не тільки фізично, а й матеріально. Нарешті міськвиконком дав "зелене світло" на проведення загальноміської акції, знайшлися і спонсори. Грошей було виділено на три тонни фарби, а також на пензлі, валики, коритця для фарбування, продукти та мінеральну воду.

Самому з таким проектом не впоратися. Обов’язково потрібна підтримка не тільки з боку влади та спонсорів, а й з боку волонтерів. Об’яви про пофарбування Дніпрогесу заполонили Інтернет. Денис просто виклав у себе на сторінці та ще на деяких сайтах заклики про цю подію, та небайдужі люди почали ділитися інформацією не тільки у соціальних мережах, але й розклеювали звернення по місту, телефонували та казали своїм знайомим. Таким чином дуже багато людей, і не тільки у нашому місті, а й в Україні, дізналося, що трикілометровий паркан буде синьо-жовтим.

З організацією пофарбування, з розподілом на сектори волонтерів та просто регулюванням робіт на Дніпрогесі волонтерам допомогли бізнесмени з союзу джиперів міста Запоріжжя Наталя та Андрій Ахтаніни. За час фарбування всі дружньо, шуткуючи, називали їх Наташа та дядько Андрій.

І ось нарешті ми розпочали! Рано вранці волонтери зібралися біля штабу. Штабом у нас було місце, що ближче знаходиться до тієї ділянки паркану, де відбувається фарбування.

Головне питання яке всіх хвилювало, чи дійсно підтримають нас люди? Чи прийдуть вони на допомогу? І ось, чекаючи біля штабу, з сотнями кілограмів жовтої та синьої фарби, з пакетами валиків та пензлів, паками з водою та коробками з печивом, ми нарешті побачили перших волонтерів, що з сяючими посмішками, у вишиванках, без страху забруднити їх фарбою, дівчини з вінками на головах, хлопці з жовто-блакитними прапорами рухались у наш бік. Це була перша допомога, що прийшла. Ми почали робити перші кроки у фарбуванні. Як виявилося згодом, це не так просто, як нам здавалося.

Усі волонтери, що пришли, а їх було більше сотні, розподілялися на три групи. Перша група, що завжди йшла попереду, називалася група «зачистки». Вони шпателями, залізними щітками, наждачним папером, ганчірками відшкрібали іржу, стару сіру фарбу та бруд. Загалом у такій групі були хлопці-школярі, парубки-студенти та дорослі чоловіки. Далі за ними після зачистки паркану, йшла наступна група "синіх", що фарбували у синій колір. Та третя група "жовтих", що фарбували паркан у жовтий колір.

Ми фарбували паркан десь з дев’ятої години до вісімнадцятої. Зрозуміло, що не всі люди змогли фізично витримати стільки часу: у всіх є свої справи. Незважаючи на неймовірну спеку, фарбувати городяни приходили цілими сім’ями, багато у вишиванках та з маленькими дітьми. Малеча теж приєднувалися до акції, вони фарбували по два-три стовпчика, потім, правда, доводилося перефарбовувати. Ми увесь час домагалися яскравості кольорів, щоб навіть було видно пофарбований паркан Дніпрогесу не тільки з протилежних берегів, але й з арочного мосту та з острову Хортиця.

Так спочатку було дійсно важко. Особливо, коли бачиш, скільки ще на тебе чекає роботи, то складно себе утримувати на місці. Згодом самоутворилися ще групи: ті, хто виносять сміття, приносять фарбу, їжу та воду, ті, хто мазали усіх сонцезахисним кремом, а також фотографи. Добре, що з’явилися такі нові помічники, бо коли ти стоїш по вуха в фарбі, важко чи води випити, чи фарби у коритце долити. Тим більш, що у тебе на руках по дві пари рукавичок, садові та медичні. Спочатку ми одягали садові, щоб було м’якіше і щоб на руках мозолі не натирати, та зверху на них одягалися медичні, щоб менше просочувалась фарба на руки и не прилипала до них. Та ще й у таку жару фарбувати – липень усе-таки!

Щоб волонтери, що фарбують або зачищають не відволікалися, утворилися та проходили нові додаткові групи, які поки один кладе у рота голодному волонтеру печиво чи бутерброд, то інший маже його сонцезахисним кремом, щоб той не згорів на сонці. За ними йшли наступні, що напували людей безпосередньо з пляшки. Взагалі, якщо ти казав, що не хочеш їсти, або тебе кремом мазати не треба, то тебе все одно нагодують, напоюють та намажуть, бо у всіх, хто фарбував Дніпрогес були братські відносини. Всі шанували і підтримували один одного.

Я не пам’ятаю, щоб хтось із кимось сварився. Всі відносилися до кожного як до родича, бо тільки так ми змогли стати командою, бо тільки так ми зможемо бути незламними та сильними. Також ми мали час і місце на відпочинок, бо дійсно дуже важко по такій спеці фарбувати багато часу. Ми простилали туристичні килимки у тіні під білбордами, сиділи у купі, розмовляли на різноманітні теми. Мене приємно здивувало те, що кожен учасник цієї акції може підтримати будь-яку тему розмови та розповісти щось нове та цікаве. Під час відпочинку ми співали українські пісні, та обов’язково співали Гімн України.

Дуже гарна підтримка була не тільки від постійних волонтерів, а й від звичайних перехожих. Фарбуючи Дніпрогес, я помітила, що майже кожна людина патріот і рада підтримати волонтерів. Люди підходили, цікавилися, чи можна і коли приєднатися до акції. Йшли до штабу, одягали рукавички бралися чи відчищати стару фарбу, чи йшли допомагати фарбувати довжелезний паркан. Деякі люди не мали такої можливості з нами залишитися, але і вони робили дуже важливі речі для нас: приносили нам додатково фарбу, їжу, ящики з різноманітним печивом, воду, охолоджений чай з лимоном на закарпатських травах.

Одна бабуся, яка за станом здоров’я не могла фарбувати, напекла нам смачних пиріжків та соковитих кексів з синьо-жовтими візерунками. Вона принесла нам їх та із слізьми на очах, вклонилася та сказала нам: "Велике дякую за те, що ви такі патріоти, за те, що ви так любите нашу Батьківщину". Останніми її словами до нас були: "Слава Україні!", –та вона пішла додому. Майже кожного дня вона нам приносила свої смачні пиріжки та кекси. Багато ще хто приносив пиріжки та бутерброди, але вже не були такими емоційними, просто казали: "Дітки, дякуємо вам! Слава Україні!".

Також під час проведення цієї патріотичної акції, мені сподобалася ще одна дуже цікава річ, що безперечно підіймає настрій та бойовий дух. Без сумніву –це запорозькі водії. Кожного дня, кожної хвилини, кожної секунди, наша велика команда з волонтерів чула безперервну підтримку водіїв. Кожен автомобіліст, мотоцикліст або велосипедист сигналив нам у нашу підтримку. Пам’ятаю, як з вікон авто кричали нам: "Молодці! Слава Україні", –при цьому деякі люди виставляли долоні з вікон, щоб потиснути нам руки, вони плескали дружньо по долоні, показували руками жести "клас"та "супер", виставляли з вікон українські державні синьо-жовті прапори різних розмірів. Бувало таке, що зупинялися та прив'язували свої стяги на нас або на сам паркан Дніпрогесу, щоб хоч якось долучитися до цієї акції, щоб хоч якимось чином бути присутніми з нами патріотами.

Багато хто після того, як повз нас проїжджав, через деякий час привозили нам ще жовтої та синьої фарби, пензлів, валиків, печива, пиріжків, бутербродів, води. Хтось просто зупинявся та фотографував нас, знімав на відео та фотографувався разом із нами. Не всі машини, що нас підтримували були запорізького регіону, також повз нас проїжджали машини київського, харківського, дніпропетровського, донецького, луганського, черкаського та львівського регіонів.

Частина наших запоріжців не прийняли нашу акцію. Були водії, які зупинялися, кричали на нас, висловлювалися нецензурною лексикою та намагалися в нас кинути сміттям, камінням. Звучали погрози нас знищити. На мобільні телефони і у соцмережах приходили попередження про терористичні акції. Щоб не зірвати нашу справу, ми продовжували працювати, але прийшлось завести власну оборону.

Також навколо нас було дуже багато кореспондентів, які брали у нас інтерв’ю та знімали нас. Ці звіти з фотографіями і відео можна побачити на різноманітних Інтернет ресурсах.

Денис Антюхов у інтерв’ю кореспонденту Укрінформу розповів: "Наша акція отримала неймовірну підтримку серед запорожців. Огорожа Дніпрогесу, довжина якої досягає 560 метрів, була не лише зачищена, а й пофарбована з обох боків. Вийшло 1,2 тис. м, плюс 1582 метри перил. Незважаючи на неймовірну жару, фарбувати городяни прийшли цілими сім'ями, багато у вишиванках і з маленькими дітьми".

Тим часом по суботам та неділям волонтери продовжували фарбувати паркан Дніпрогесу по інший бік дороги. Мені подобалося те, що люди, котрі фарбували греблю, не змінювали своєї точки зору, що вони наступного і наступного ж разу приходили, ставали у ряди волонтерів та допомагали іншим учасникам акції комфортно себе почувати та на позитивній ноті закінчити нашу головну ідею: кольорами національного прапора з’єднати лівий і правий береги Дніпра, щоб саме цим показати, що Україна єдина незламна незалежна суверенна країна.

Оскільки я фарбувала паркан вже досить давно та якісно, Наталя та Андрій Ахтаніни поставили мене старшою штабу, а самі поїхали ще за жовтою і синьою фарбою та їжею. Але нажаль такої світлої синьої та жовтої фарби вже не було у магазинах і на складах. Вони були вимушені придбати вохру та темно-синю фарбу. Прийшлося їх змішувати з білою фарбою та намагатися зробити світлішою, щоб усі ділянки паркану не надто виділялися. Доки я була головною у штабі, я видавала фарбу, що залишилася, пензлики та валики, розподіляла нових волонтерів по групам, дивлячись у якій групі більше людей, а у якій менше, видавала напої та їжу.

Не обійшлося і без підтримки патріотичного духу. Я допомагала іншим волонтерам співати Гімн України, допомагала згадувати слова українських народних пісень та пісень українських груп та вокалістів. Окрім державного гімну, ми співали такі пісні: "Разом і до кінця" – Вітер Знає; "Ми прагнемо змін" – СКАЙ; "Це – Запоріжжя! Це – Україна" – Хорта; "Вставай, мила моя вставай" – Океан Ельзи; "Солдат" – Сокира Перуна; "Лента за лентою" – Тарас Чубай; "Горіла шина, палала" – Клофелін та інші пісні, багатьом знайомі по Євромайдану.

Також я ходила уздовж паркану, де працюють три основні групи волонтерів та підтримувала їх бойовий дух. Проходячи повз патріотів я кричала, що було сили: "Слава Україні!", –мені відповідали: "Героям слава!". "Слава нації", – і знов мені відповідали: "Смерть ворогам!". "Україна!" – "Понад усе!". "Запоріжжя!" – "Це Україна!". Як я помітила, то це дуже сильно підіймало настрій волонтерів, бо коли у купі кричать одне й те саме, то споріднюється людська енергетика і тоді вже, проникає у душу кожного, аж до мурашок.

На наступний день жара потроху почала спадати. Того ж дня ми нарешті почали фарбувати "биків". Тут стоїмо, фарбуємо та бачимо, що ось одна хмарка пробігла, тут і інша приспіла. Починає потроху капати дощик. Нарешті починає з’являтися свіже повітря. Вже не так чутно запах вихлопних газів. Стало навіть прохолодно. Дощик потроху починає переростати у сильну зливу.

Всі швидко почали бігти до штабу, щоб хоч якось сховатися від сильного дощу. Але я нікуди не стала йти. Мені так сподобалася та прохолода, на яку я так довго чекала. А ще я подумала, а як же там хлопці на передовій воюють, в них же немає такого поняття, що як дощ, так зразу ховатися. Подумавши, я вирішила залишитися. Я протирала ганчіркою місця, там де дощ трошки зачепив і було тільки волого. Без того бруду, що весь час осідав на паркан навіть легше було фарбувати. Машини не переставали мені сигналити. Навіть якось вже і незручно було працювати у такому шумі. Згодом дощ пройшов, і всі знов повернулися на свої місця до роботи.

Так ми потихеньку та й дофарбували "биків"греблі. Ми просувалися все ближче до пляжу. Температура знов піднялася та стояла нестерпна спека. Холодна вода та морозиво, що нам стали привозити, вже не допомагала від тієї спеки. Але у нас була велика перевага –пляж зовсім поряд. Ми часто ходили купатися, охолоджувалися па поверталися знов до роботи.

Нарешті настав останній день фарбування. У нас залишилося декілька секцій не дофарбованого паркану. До нас стали з’їжджатися кореспонденти. Найпопулярнішим Інтернет ресурсом, що до нас приїжджали, став "ВВС". Я вважаю, що це досить великий рівень підйому нашої першої акції у засобах масової інформації. Тепер Запоріжжя має усі шанси потрапити у Книгу рекордів України як творець найбільшого "прапора" країни.

І ось підійшов той момент, коли остання стійка півторакілометрового паркану Дніпрогесу в одну сторону, а в цілому –це три кілометри, була дофарбована. На краях огородження, де стояли бетонні блоки художники намалювали герби України жовтим кольором та підписали 2014 рік, щоб увічнити пам’ять не тільки про рік фарбування Дніпрогесу, а й з’єднання берегів Дніпра, пам’ять про події у країні та пам’ять про загиблих за волю, за свободу, за незалежність. Всі учасники не на словах, а всім серцем відчули, що в умовах іноземної агресії люди мають гуртуватися і показувати, що їм не байдужа доля рідної землі і що вони її захищатимуть.

Заступник начальника штабу Хортицького Січового Полку

Дегтярьова О.П.

Так исторически сложилось, что трудные для народа время всех объединяла сила, которая имела несколько составляющих успеха — выучку, блестящую дисциплину, волю к победе и главное любовь к Родине. Это были казаки. Много столетий и битв прошло с момента, когда Богдан Хмельницкий создал Гетманскую державу. Сегодня философы-футурологи и историки спорят о том, каким могло быть бедующее Украины при тех или иных поворотах судьбы и определяющих десятилетия движения решениях королей, гетманов или царей. Ясно только одно — без отчаянности и ярости наших дедов и прадедов на этой земле жили бы другие народы, и наша культура изучалась бы нашими археологами и любителями древности. 

В настоящее время среди молодежи, зрелого поколения и теперешних дедов, в дни испытаний не возникло сомнений идти на защиту Родины, защиту родного края или оставить на разграбление и не допустить экономический коллапс, в котором находятся наши соседи.

В начале года люди чести и совести объединились, чтобы не допустить возвращения к власти преступников и «смотрящих», терроризировавших город несколько лет.

Из волны справедливого народного гнева вышли новые лидеры из общественных организаций, не кормившихся за счет бандитской власти. Так появились новые политические партии, общественные движения и их органы — народные рады.

Казачество с начала борьбы находилось в гуще событий с народом и за его интересы, и в Киеве и в Запорожье помогали покончить с беспределом, вызвать ту благородную ярость, и бесстрашие, которые всегда побеждают трудности, подлость, и большие но «грязные деньги»

В феврале – марте 2014 года в Запорожье — колыбели борьбы за государственность, образец древней демократии, многими активистами и атаманами, учеными и деятелями культуры, историками и военными был создан Координационный совет по вопросам казачества при новой власти областной государственной администрации, которую возглавил Баранов Валерий Алексеевич, первый заместитель председателя совета Сухинин Дмитрий Валентинович, кандидат наук, автор многих научных трудов, половину из жизни отдавший защите законных прав человека. В период правления «банды» ушел с поста руководителя государственной власти и боролся за будущее, сумел собрать коллектив единомышленников — ядро совета это Притула Александр Леонтьевич, руководитель общественной организации «Спас», создавший поистине всемирно известный вид борьбы имеющий тысячелетние корни наших казацких предков, Константин Рыжов — кошевой атаман, патриот, тренер, и человек с большим сердцем, Заболотный Петр Иванович — верховный атаман юго-востока Украины, участник боевых действий, умудрённый опытом руководитель, Петрашин Леонид один из руководителей самообороны полковник прошедший войну, журналисты, историки, директор музея, доктор наук Шаповалов Георгий Иванович, Мордовский Михаил Михайлович — руководитель пресс — службы совета, Александр Николаевич руководитель издательства герой чернобыля, полковник в отставке Белан Павел Антонович, старейшина — казак-воспитатель, металлург, в детском возрасте помогавший партизанам в борьбе с немецкими фашистами — Синепольский Игорь Анатольевич, и атаман крупной организации по-мужески решительный Никишин Николай Николаевич, Волков Сергей Викторович, Головатюк Евгений Иванович, многие молодые люди, ветераны боевых действий.

Время требовало быстрых и решительных действий, опасность сепаратизма, захват власти преступными группировками была велика, поэтому главной работой было охрана территорий области и обеспечение безопасности граждан. В районах и городах были организованы блок — посты для контролю территорий и предотвращения проникновения мародеров и грабителей. В состав самообороны вошли лучшие представители казаков, спасовцы, чернобыльцы, МСК «Запорожская Сечь». Особо хочу отметить боевое дежурство в Запорожье, Бердянске, Мелитополе, Васильевке, Гуляйполе, Энергодаре, Вольнянске, Покровском районе, г. Никополь Днепропетровской области. Совместно с органами милиции, батальоном «СКИФ», самообороной, была создана эффективная система противодействия, во избежание не допустить юго-восточных сценариев людской цивилизационной драмы. Такие организации как «Хортицкий Полк» руководитель — Ружин Юрий Николаевич, Международный сою казаков «Запорожская Сечь», Усть-Азовское войско — атаман Галич Сергей Григорьевич, васильевский полк, командир — Губа Александр Павлович, Бердянские казаки Будникова Николая и Канаева Александра Александровича стали образцом выполнения боевых задач. Нельзя не сказать и добрых слов о смелых воинах которые в составе батальонов и бригад несут службу в дали от близких. В жестком противостоянии сотни наших братьев, которых пока нельзя . которых пока нельзя называть открыто делают тяжелую работу, их подвиг никогда не будет забыт и вычеркнут из истории страны.

Проводимые Координационным советом операции «Перехват» и «Дозор» позволили обезвредить боеприпасы. Выявить лиц перевозивших опасный груз и спасти жизни сотен людей. Ребята молодые казаки Омельченко Сергей, Шпак Андрей, Береза Володя, Терещенко Сергей, рисковали жизнью по велению сердца, как в известной песне : «если не мы то кто же, … если не мы». Сотни рейдов, дежурств и других мероприятий некогда не проводились за счет государственного бюджета. Казак — человек самодостаточный и гордый!

Важным шагом на пути к консолидации усилий было создание свободного отряда в Запорожье под названием «Дозор», руководителем которого был избран Сухинин Дмитрий Валентинович в него вошли представители казацких и гражданских организаций, а так же добровольцы — жители города. Большое место в работе Координационного совета занимает помощь армии, пограничниках, казаках служащих на границе. Только за 2014 год было проведено 14 гуманитарных экспедиций, доставлено около 20 тонн различных грузов, продовольственных и непродовольственных товаров, медикаментов. Помогали и казаки и атаманы и представители облгосадминистрации и руководители предприятий Запорожской и Днепропетровской области.

Системный характер принесли и учебно-спортивные занятия, организация оборонно-массовой работы, итак Сухининым Д.В., Притулой А.Л., Волковым С.В., Никищиным Н.Н., были проведены интересные и полезные для молодежи игры борьба, ориентирование, разборка и сборка автомата, учебные стрельбы, изучение картографии, существенно пополнили арсенал навыков и умений, которые так необходимы сегодня. Проведенные соревнования по борьбе «Спас», за кубок Н.И. Махно выявили мастеров мирового класса. Думаю что благодаря ученым и интеллигенции вошедших в координационный совет мы смогли написать новую страницу в культурно — идеологическом аспекте генезиса казачества региона. Прошлая преступная власть сделал все для деградации, лозунг «наливай да пей», был привилегирующим, итогом стало проведение «атамана» Панченко А.В., который стал на стороне бывших во время печальных событий в январе 2014 года. Попутав место и забыв о роли предков в народных восстаниях прятался в здании областной администрации и там из трусости то ли по другой причине не защищал родную землю на блок постах, в самообороне, в армии, был с другой — вражеской стороны майдана … общество дало ему оценку … поставило «двойку».

Новым, интересным и, думаю, полезным для области будет работа таких новаторов как Г.И. Шаповалов, М.М. Мордовской, Е.И. Шерстюк, К. Рыжов, П.А. Белан, Д.В. Сухинин, В.В. Марокко, силами которых была создана информация о реальных героических походах Д.И. Вишневецкого и Конашевича-Сагадайчного великих отцов — основателей казачества, дипломатов, победителей, деятелей европейского масштаба, спасших тысячи православных жизней, заслонивших могучими телами и умными головами Украину. Атаманы Запорожья прослушали лекции, побывали на экскурсиях в Запорожских, Никопольских. Мелитопольских Бердянских Васильевских музеях . Такая подготовка на примерах подвигов всех войн. Национально — освободительного движения. Нескольких отечественных войн всегда будет залогом — победы, фундамент которой отвага, самоотдача, и колоссальный труд. Активное участие приняли наши в организации и проведении дня памяти кошевого Ивана Дмитриевича Сирко, казаки Никополя командир Юрий Иванович Полоз профессионально, грамотно как ученый построил работу, были и казацкое коло, и семинары по истории в музее и торжественное построение с награждением героев — воинов но самое главное атмосфера братства и единения.

Учитывая, что Запорожье традиционно стало прифронтовой землей в мае была проведена историческая Великая Рада атаманов казаков Украины на которую прибыло более трехсот руководителей и их представителей, как и столетие назад обсуждались тактика действий в военное время, выбиралась политическая линия, которую теперь будут изучать историки-ученые и студенты. После доклада Верховного Атамана Левандо Александр Петровича выступлений жарких споров было принято обращение к украинскому народу поддерживать борьбу за свободу и мирную жизнь, против агрессии и аннексии Крыма. Наверное консолидация казачества и общества не позволило агрессорам пойти дальше, сила воли и духа остановила бандитов.

Многое сделано Координационным советом и, наконец, есть проект «Закона Украины о казачестве» где отражены вопросы соц. защиты казака-воина, организации службы на границе, упрощение получения оружия.

Генеральный Штаб Всеукраинского и Зарубежного казачества поддерживает Запорожцев и разработал мероприятия по созданию в областях структур подобных нашей, и созданию общего с властными структурами. Мы хотели бы еще раз обратиться к президенту Украины, за которого голосовали и поддерживали на выборах с просьбой создания казацкого совета как консультативного органа, который наверняка будет иметь в условиях военных действий особое значение и авторитет. 

В заключении я хотел бы напомнить одну старинную пословицу : «Если хочешь мира готовься к войне». Время пришло.

  Слава Украине, Слава Казачеству!!!

Матсалаєв В. Б.

События на Востоке Украины затихнут, видимо, нескоро. Разнообразные вожаки «ДНР-ЛНР» обещают контрнаступления каждый день, украинская армия также серьезно укрепляется. Появляется даже некая «третья сила» — «донбасские партизаны», как они себя называют, которые в своем первом видеообращении 25 октября грозились устроить веселую жизнь пророссийским боевикам. Собственно, и устроили: еще 20 октября мощным взрывом на Донецком заводе химических изделий. При этом народные мстители в балаклавах подчеркивают отсутствие связей с украинской армией и «нациками», но обещают оккупантам «ДНР» и «ЛНР», что все вокруг них «будет гореть и взрываться».

А что же наши казаки с их историческим опытом ведения войны на своей территории? В различных казацких организациях [а их в Украине более чем 700 — авт.] на это вопрос отвечают по-разному.

— Наши казаки входят в состав 37 го батальона территориальной обороны Запорожской области, также тренируются на полигоне «Близнецы». — говорит первый заместитель атамана Международного союза казаков «Запорозька Січ» и первый замглавы координационного совета по вопросам казачества Запорожской ОГА Дмитрий Сухинин. — Всего в украинской армии сейчас служит несколько сот казаков и восемь атаманов.

Основные задачи казаков — боевое дежурство на блокпостах, охрана стратегических объектов в Запорожской и Днепропетровской областях, передача гуманитарных посылок украинским военным. Не отстают и спасовцы: с начала Майдана они охраняли общественный порядок на еженедельных Вече в областном центре, теперь, также в составе Самообороны Запорожья, охраняют порядок и душат сепаратистские настроения в городе. Впрочем, иногда запорожские козаки принимают участие и по-настоящему в боевых операциях.

Например, в августе несколько казаков в рамках операции «Перехват» на вокзале «Запорожье-1» задержали и передали сотрудникам милиции двух пассажиров, перевозивших снаряд. А 5 сентября казаки в составе 23-го батальона территориальной обороны Запорожской области возле АТО вступили в бой с регулярными частями российской армии. Об этом «МИГу» рассказывал атаман казацкого куреня «КРОК» Иван Матвиенко.

По словам Ивана Станиславовича. около 80-ти казаков на тот момент было в составе батальона. В штурмовой роте нового 37-го батальона территориальной обороны, принявшего присягу в сентябре, также немало казаков. которые сейчас несут службу на блокпостах в окрестностях Селидово. Дебальцево — в непосредственной близости от зоны АТО. Матвиенко не скрывает, что на некоторых блокпостах наши казаки обмениваются телефонами с боевиками «Оплота»» — террористическим батальоном «Донецкой народной республики». Атаман оправдывает подобные случаи необходимостью противостоять мародерам, коих хватает с обеих сторон. Кого же Матвиенко не оправдывает — так это атамана Войска Запорожского Низового Александра Панченко. «Он заигрался и отошел от казацкого звичаевого права». — подчеркивает атаман Матвиенко, имея в виду поддержку казаками Панченко предыдущей власти.

Сам же Верховный атаман Войска Запорожского Низового Александр Панченко в телефонном разговоре с «МИГом» заявил: «Некоторые наши казаки принимают участие в боевых действиях на Донбассе». — и бросил трубку. На чьей стороне — осталось неизвестным. Но, судя по наполнению сайта этой казачьей организации, позиция у них удобна для всех: тут и заявления штаба СНБО о текущем продвижении российских боевиков в зоне АТО, и обширные интервью с лидерами российских казачьих организаций о «Новороссии» и прочие бредни.

За кого бы ни воевали казаки XXI века — особых привилегий от государства они не получат. Об этом, в частности, заявил Президент Украины Петр Порошенко во время своего визита на Хортицу 14 октября в День украинского казачества. «Я не думаю, что казачеству нужно предоставлять государственный статус. Все, кто защищают Родину — украинские казаки, — подчеркнул Порошенко.

Ну, а для настоящего казака сражаться за Родину — это и есть наибольшая привилегия, добавим мы от себя.

Андрей Безрук, еженедельник «МИГ»

10 жовтня 2014 року на території історико-культурного комплексу «700-річний Запорозький Дуб» розпочався V-й Всеукраїнський козацький фестиваль «Покрова на Хортиці», організатором якого є Департамент культури, туризму, національностей та релігій Запорізької обласної державної адміністрації.

Урочисте відкриття фестивалю цього року розпочалося масовим сакральним дійством: насипкою кургану «Єдності та миру» учасниками та гостями фестивалю, які з’їхалися до Запоріжжя  з 14-ти регіонів України. Кожен з них привіз часточку свого краю і поклав її до кургану.

Після насипки кургану усі, хто того сонячного дня завітав до історико-культурного комплексу перемістилися на «Козацьке коло», де розпочався святковий концерт творчих колективів області, на якому свої таланти продемонстрували муніципальний театр танцю, артисти Запорізького академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. В.Г. Магара, народний ансамбль пісні та музики «Чумацький шлях». Перед початком концерту до людей з вітальними словами звернулися почесні гості: перший заступник голови ОДА Григорій Самардак, президент ВГО «Всеукраїнська федерація «Спас» Олександр Притула та директор Департаменту культури, туризму, національностей та релігій ОДА Владислав Мороко, які привітали людей з Днем визволення міста Запоріжжя від німецько-фашистських загарбників, святом Покрови Пресвятої Богородиці та Днем Козацтва.

В кінці заходу відбулася ще одна святкова подія — урочиста висадка «Калинової галявини», що з часом розстелиться уздовж річки біля церкви. У висадці прийняли участь почесні гості та представники Сумського обласного інституту характерництва.

У суботу 11 жовтня також на території історико-культурного комплексу «700-річний Запорозький дуб» відбулася всеукраїнська патріотична акція «Всеукраїнські козацькі ігри «Запорозька Слава», в якій прийняли участь більш ніж 100 молодих патріотів з 14-ти регіонів України. Цього року на козацькі ігри прибули учасники із Запоріжжя, Запорізької області, Києва, Київської області, Житомира, Рівного, Дніпропетровська, Львова, Хмельницького, Херсона, Миколаєва, Полтави, Одеси, Сум. Змагання проходили по шести видам козацьких змагів: метання ножа, метання списа, фланкування, фехтування на шаблях, козацьке гарцювання на конях, боротьба на поясах. В кінці заходу кожен учасник мав змогу прийняти участь у традиційних змаганнях з кулачних боїв «лава на лаву».

Організаторами акції виступили: Міністерство культури України, Міністерство молоді та спорту України, Управління молоді, фізичної культури та спорту Запорізької обласної державної адміністрації, КЗ «Запорізький обласний центр патріотичного виховання молоді Запорізької обласної ради» та ВГО «Всеукраїнська федерація «Спас».

Партнерами акції стали: товариство з обмежною відповідальністю «Торговий двір «УТС», товариство з обмежною відповідальністю «Наукове промислово-комерційне об’єдння «ТАТА», група компаній «Полетехніка» товариство з обмеженою відповідальністю «Запоріжнафтопродуктгруп», ЗОДТРК «Запоріжжя», ТРК «МТМ», ЗНТРК «ТВ-5», ТРК «Лавина» тощо.

Змагання проходили під акомпанемент концертної програми, організованої КЗ «Запорізький обласний центр патріотичного виховання молоді Запорізької обласної ради»; виступів першого випускника Стритівської школи бандуриста Віталія Мороза, виставки-продажу виробів народних майстрів, в якій взяли участь народні майстри із Запорізького міського об’єднання митців «Колорит», творчої майстерні «Натхненння» а також майстри із Івано-Франківська, Чернігова, Мелітополя та Нікополя; майстер-класів з різних видів народного мистецтва та благодійної ярмарки в підтримку воїнів АТО, яку організували учні 59-ї школи м. Запоріжжя.

Урочисте відкриття акції, в якому взяли участь: голова Запорізької обласної державної адміністрації Валерій Баранов, начальник Управління молоді, фізичної культури та спорту Хмельницької обласної державної адміністрації Сергій Заяц, завідуючий кафедрою теорії та методики виховання Комунального закладу «Запорізький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти» Запорізької обласної ради Микола Мальований, перший заступник голови Координаційної ради з питань козацтва Запорізької ОДА Дмитро Сухінін, директор КЗ «Запорізький обласний центр патріотичного виховання молоді» Запорізької обласної ради Марина Шконда, президент всеукраїнської громадської організації «Всеукраїнська федерація «Спас» Олександр Притула, президент Запорізької обласної федерації козацького бойового мистецтва «Спас» Костянтин Рижов, директор історико-культурного комплексу «700-річний Запорозький дуб» Ніла Притула, заступник обласного військового комісара Запорізького обласного військового комісаріату Михайло Логвінов, голова Запорізької обласної організації товариства сприяння обороні України Ігор Павлей, заступник голови Запорізької обласної організації товариства сприяння обороні України Юрій Шатало.

За підсумками змагань перше командне місце виборола команда Дніпропетровської області.

По завершенню усіх змагань учасників та гостей свята порадував своїм виступом театр козацького бою «Запорозький Спас», який став можливим завдяки підтримці генерального директора товариства з обмежною відповідальністю «Наукове промислово-комерційне об’єдння «ТАТА» Андрія Гамова. Після чого відбулися урочисте нагородження переможців змагань, традиційний кулачний бій «лава на лаву» та виконання гімну України під бандуру.

Кожна команда-учасниця окрім нагород та позитивних емоцій повезла додому росток славетного Запорізького Дуба на згадку про змагання та Славу Батьківщині.

В історії нашого народу є герої та такі сторінки життя, які ніколи не будуть забутими. Подвиги на полі брані, благородні вчинки навічно увійшли в епос народу — пісні, саги, сказання, літописи. Інколи в переказах народ додає романтизму, прикрашає розповідь яскравими метафорами та цікавими подробицями.

Що ж до такої особистості, як князь Дмитро Іванович Вишневецький, то можна відверто сказати — такої кількості подвигів, героїчних вчинків та блискавично організованих походів, та оборонних заходів вистачить і на десять життів.

Період європейської середньовічної історії, в якому прийшлося діяти легендарному ватажку козаків був складним та вкрай неспокійним. На величезних теренах різних держав йшли запеклі війни за територію, природні ресурси, ясир, а інколи просто з веління «світлейших правителів».

До середини XVI ст. територія та народ Русі-України опинилися в доволі складній ситуації. Роздерта на частини різними народами, без єдиного керівництва та захисту, без єдиного центру, яким в минулому був Київ, колись могутня країна жила все гірше і гірше.

Постійні загрози від турок, татар, польської шляхти та Московії формували умови, що не давали жодного шансу на подальший розвиток міст і сіл.

Систематичні напади татар з Криму, навали турецьких орд, довгі роки спустошували українські землі, поповнюючи ринки рабів Кафи, Генуї, Олександрії та інших міст нашими співвітчизниками. З іншого боку, унеможливлювали нормальне життя та розвиток українців і наслідки Кревської унії 1385 р., що зобов’язувала українців переходити на латинський алфавіт та католицьку віру.

Князь Д. Вишневецький, будучи талановитим воєнним стратегом та організатором опору загарбникам, вирішив припинити напади з півдня, побудувавши в важкодоступному місці фортецю. Вона мала перекрити стратегічні шляхи руху ворога, та забезпечити козаків надійним плацдармом для наступу на ворога.

Так в 1553 – 1554 рр. на острові Мала Хортиця на Дніпрі за свій кошт за допомогою братів-козаків було створено дерев’яно-земляну споруду — перше серйозне укріплення, що довгі роки «не давало спокійно спати бусурманам». Ця фортеця так і увійшла в історію Європи, як фортеця Вишневецького.

Фортеця Д. Вишневецького на острові Мала Хортиця згадується багатьма серйозними дослідниками та посадовими особами того часу. Так, австрійський дипломат Еріх Лясота писав імператору Рудольфу ІІ: «… На острові Мала Хортиця стояв замок, років тридцять тому назад збудований Вишневецьким, а турками й татарами в свою чергу зруйнований. Біля цього острова течуть до Дніпра з руської сторони три невеликі річки, всі називаються Хортицями, і звідси обидва острови отримали назву…».

Також про фортецю Д. Вишневецького пише і відомий дослідник запорозького козацтва Д.І. Яворницький: «Знаменитий вожак низових козаків князь Дмитро Вишневецький, спираючись на війну з татарами, вийшов за межі Київського воєводства і, спустившись нижче порогів, розташувався на острові Хортиця. Розраховуючи розпочати звідси постійні набіги на бусурманів, Вишневецький влаштував на острові земляне містечко».

Завдячуючи своїм людським якостям та військовим здібностям Д. Вишневецький швидко створює боєздатний загін відважних відчайдухів, що з середини XVI ст. стає надійним щитом для земель Русі-України.

Тактика попереджувальних набігів на кримців та ногайців, створення системи сповіщення про підходи ворога, невдовзі дали переконливі результати. Влітку – восени 1556 р. в ході декількох спільних із союзниками рейдів на Іслам-Кермен та Очаків, козаки захопили багато добра (отари худоби, коней, полонених, зброю). Багато очаківських гармат були перевезені на Хортицькі укріплення.

Для хана Девлет-Гірея система оборони, яку створив козацький отаман на Малій Хортиці, представляла велику загрозу, бо не давала жодної можливості «вільно гуляти» українськими землями, грабувати й полонити населення. Тому у січні 1557 р. він збирає величезне військо і йде на Хортицю, але впродовж 24 днів не може взяти фортецю та з великими втратами відступає. Нажаль, ця перемога не задовольнила короля Сигізмунда ІІІ, який замість «посилення фортеці людьми та стрільбою» обмежився Похвальною грамотою князю Д. Вишневецькому. А вже влітку 1557 р. татари з турками після тривалої облоги взяли неприступну фортецю. Переважна більшість козаків зуміли організовано відступити до Черкас.

Будучи досвідченою людиною з питань прогнозування викликів та загроз, їх масштабів та наслідків, Д. Вишневецький чітко визначив майбутнє бойових дій, тому не зупинявся у пошуках союзників в боротьбі проти Кримського ханства та Оттоманської Порти. На той час то було питання життя чи смерті для нації, а можливо і Європи. Тому в 1558, 1559, 1560 рр. Д. Вишневецький перебуває у воєнних походах. В цей час відомі походи до Перекопу, заснування на Дону фортеці Черкеськ. На Кавказі Д. Вишневецький повернув до християнської православної церкви багатьох жителів. Не зменшуючи натиск на кримці, запорозький отаман в союзі з черкеськими племенами здобував славу на Північному Кавказі.

В «реєстрі кривд» турків, наприклад, Д. Вишневецький та Бернард Претвич були звинувачені у захопленні у населення Очакова овець на суму 6 745 акче, 196 коней, 245 волів, 9 000 акче готівкою, взяті в полон 87 осіб. Козаки Д. Вишневецького завдяки мужності та вмілим діям з ратниками московітами не дали татарам грабувати міста Русі.

В липні 1559 р. запорозький отаман за підтримки стрільців взяв знатну турецьку фортецю Азов, і хоча не зміг її втримати, зумів налякати не лише татар, але й турок. Азов був потужним форпостом на Півдні. Його важливість обумовлювалася вдалим географічним розташуванням, тому здобути цей укріплений район хотіли і поляки і росіяни. В 1560 р. козаки штурмували Азов. Нажаль допомога від Москви не прийшла, натомість турки пригнали величезний флот. Можливість перемоги була втрачена.

Повернувшись до Польсько-Литовської держави Д. Вишневецький на запрошення короля їде в Краків, де отримує милості від Сигізмунда Августа, як славетний переможець татар.

Незважаючи на десятиліття походів та хворобу, він розробляє подальший план захисту народу від набігів татар та разом з Альбрехтом Лаським, керівником фортеці Хотин на Дністрі, планує визволення Молдавії від влади султана. Прогресивні керівники, шляхта, землевласники підтримали князя Д. Вишневецького, бо турецьке ярмо було дуже важким.

В 1563 р. отаман з 4-тисячним військом вирушив в останній похід. Невдовзі, в результаті зради, Д. Вишневецький опинився у полоні та був виданий у Стамбул султану Сулейману.

Жахлива страта героя-козака Байди Вишневецького описана багатьма авторами. Не зламаний тортурами, не зрадивши християнської віри, він загинув далеко від дому, але слава відважного лицаря облетіла весь світ. Його боротьба буде й надалі прикладом для молодих патріотів.

Діяльність Д. Вишневецького та її наслідки важко переоцінити. Системна організація козаків на охорону кордонів з тактикою використання постійно діючих украплень, місце розташування фортеці для контролю переміщення ворога, превентивні заходи дезорганізуючого характеру, використання козацького флоту — все це було в арсеналі талановитого запорозького отамана. Тактика штурму з моря та взяття фортець приступом використовується і в ХХІ ст.

Всі ці дії були покликані зберегти життя тисячам співвітчизникам, не дати ліквідувати українців як народ.

Тому пам’ять про Д. Вишневецького — великого запорозького отамана навічно залишилася в пам’яті нашого народа.

Головний редактор обласної газети

«Правозахисник Запорізького краю»,

член Національного союзу журналістів України

Д.В. Сухінін

Так сложилось, что в самые тяжелые годы для народа Украины на защиту ее границ, чести и людей, экономической безопасности и территориальной целостности становились лучше из лучших, рыцари козацкой славы и отваги. Так, в Киеве на борьбу с бандитско-воровским режимом Януковича встали плечом к плечу представители всех социальных слоев населения. Вечная память героям, погибшим за общечеловеческие ценности! Среди борцов-победителей как в Киеве, так и в Запорожье было и есть много наших братьев-казаков.

И сегодня перед святой исповедью – Тризной на о. Хортица хочется отдать дань уважения людям дела, и подвести итоги работы Координационного совета по вопросам казачества Запорожской ОГА.

Прежде всего, необходимо отметить, что несмотря на разность взглядов на пути развития казачества, прав, обязанностей, формы одежды и прочего, атаманы и актив казачества смогли стать выше всего этого второстепенного и стали объединенные идеей, реальной сложной военной ситуацией, прагматичными действиями главы Запорожской ОГА патриота Баранова В.А. Смогли в течение короткого срока совместно с армией, самообороной, правоохранителями создать систему блок-постов в г.Запорожье, Мелитополе, на Чонгаре, в с. Сальковом, в Розовском, Черниговском, Бердянском, Камянско-Днепровском районах области. В г.Энергодаре, Токмаке действовали целые отряды казаков. В г.Васильевка создали полк, атаманом избран заместитель городского головы Губа А.П. В 21 районе области были организованы патрулирования и дежурства. На культурную и идеологическую защиту встали работники культуры, искусства и ученые.

Впервые не на словах, а на деле была разработана концепция развития казацкого движения, проведена историческая в фактически военное время Великая Рада атаманов и казаков Украины, принято обращение к Украинскому народу и Резолюция с конкретными предложениями по развитию казачества, осуждены имевшие место в г.Запорожье полицейщина, избиения людей псевдоказаками.

Научные работники краеведческого музея, Шаповалов Г.И., группа Ю. Капишинского, артиста Конного театра Ю. Ружина, исторического музея Казачества М.Остапенка провели несколько серъезных занятий по изучению боевого опыта пращуров казаков, истории сражений XV-XIX вв.

Не забываем мы и наших ребят пограничников и казаков-азовцев, которым в конце мая была направлена гуманитарная экспедиция с материальной поддержкой и вручены награды обласной государственной администрации за мужество и личную храбрость. Так орденом «Запорожская слава» был награжден атаман Галич С.Г. и другие защитники.

С академиками-историками в Запорожье(Авдеенко А.И.) в Розовском районе области были проведены круглые столы по вопросам обычного права средневекового казачества (организатор И. Матвиенко).

В г.Хмельницкий 30 мая с участием Сухинина Д.В., проводящего не только большую и так необходимую сегодня организационно-оборонную, но и историко-пропагандистскую работу, прошла научно-практическая конференция, где было принято решение создать и в других областях органы объединения и сплочения казаческого движения.

Уверяем, что наша сила в единстве, и организация многих мероприятий и Святой Тризны 7 июня 2014г. должны еще раз показать, что будущее страны – это Победа по всем направлениям.

Член Координационной Рады по вопросам казачества Запорожской ОГА, почетный гражданин г. Васильевка Орест Михайлович Шеремет

16 травня 2014 року рівно об 11 годині в залі для урочистих заходів Запорізької обласної державної адміністрації пролунав гімн України, та під зичні звуки історичного маршу були внесені прапори Запорізької області та славних козацьких загонів. Так розпочалася Велика Рада отаманів та козаків України.

Невипадково така загальнодержавна подія відбулася в Запоріжжі. Сьогодні — це край порубіжжя, де закінчується мирна земля та починається війна, безлад, кров, смерть. Пліч опліч на захист спокою громадян та територіальної цілісності країни в області стали козаки, військові, правоохоронці, самооборона — всі небайдужі.

Поважне зібрання відкрив голова Запорізької облдержадміністрації Валерій Олексійович Баранов, який доклав багато зусиль задля ефективної оборони області, об’єднав багато людей і організацій заради святого діла, та особисто очолив раду козацтва в облдержадміністрації, зібравши сміливих і чесних людей.

В словах голови були біль і надія, рішучий призив до опору та конкретні пропозиції щодо об’єднання зусиль отаманів, фундації нової парадигми на політику щодо козацтва в Україні. Виступ очільника області представники козацтва сприйняли з піднесенням.

Далі з доповіддю виступив верховний отаман Об’єднаної Ради Українського та зарубіжного козацтва генерал Олександр Петрович Левандо, який багато років віддав формуванню ідеології козацького руху, а на початку 1990-х рр. заклав основи організації та структури козацтва. Багато тез з докладу верховного отаману увійшло до рішення Великої Ради: це і потреба в єднанні українського козацтва, створення оперативного штабу на зразок того, що діє в Запоріжжі, і надання козакам особливого статусу, і спрощення процедури отримання зброї у воєнний час, і розробка схеми соціального захисту поранених та сімей загиблих козаків, і забезпечення загонів, що прийматимуть участь в бойових діях, необхідною матеріальною базою тощо.

Верховного слухали уважно, в залі було тихо, доповідач коротко й чітко по-воєнному сформулював, те про що думали та мріяли отамани та прості козаки.

Виступаючих та бажаючих висловитися було багато, як ніколи. Це й не дивно, адже Велика Рада такого рівня вперше проходила у воєнний час, та ще й неподалік від місця активних бойових дій.

Отамани дуже сильно відчули подих війни. Говорили запально, гаряче, слова йшли від серця й душі, багатьох підтримували оплесками та кричали «Згода».

Такого патріотичного підйому, ще не знали зібрання в мирний період, коли війна була в спогадах ветеранів та книгах істориків. Не було й страху приїхати до Запоріжжя, всі хто зміг, були тут. До підсумкової резолюції увійшли пропозиції М.П. Геращенка, В.А. Земляного, Ю. Ружина, І.С. Матвієнка, І.А. Синєпольського, О. Костюка, С.Г. Галича. Добрі й такі потрібні слова були сказані владикою Лукою, який за давньою козацькою традицією освятив захід.

На Раді було прийняте рішення запровадити в масштабі держави досвід Запорізької області у створені координаційних рад з питань козацтва, а також ввести інститут помічників з питань козацтва в районах областей. Час показав правильність обраного новим керівництвом Запорізької облдержадміністрації курсу щодо об’єднання козаків на спільній ідейній платформі. Було запропоновано створити при новообраному Президенті України Козацьку Раду, куди б увійшли отамани, видатні вчені, історики, представники культури та багато інших достойних діячів.

Багато корисних пропозицій внесено щодо нового закону України «Про козацтво», що багато років припадає пилом на полицях в кабінетах недалеких чиновників від попередньої «влади».

Головуючий високоповажного зібрання — науковець, автор книг з історії українського козацтва, перший заступник верховного отамана МСК «Запорозька Січ» Дмитро Валентинович Сухінін, зібрав понад 30 пропозицій до резолюції Великої Ради отаманів. Така колосальна активність спостерігалася чи не вперше.

З особливими увагою та інтересом гості слухали вчених: академіка А.І. Овдєєнко та доктора історичних наук, професора Г.І. Шаповалова. Історичні аналогії, розповіді про воєнну вдачу, непереможну силу козацтва та вдалі походи запорожців показали сучасним отаманам їх непересічну роль у збереженні української державності.

Із тривожним повідомленням виступив отаман А. Ярош, обурений недавнім нападом на керівника козацтва та самооборони м. Запоріжжя І.Р. Петрашина. Козаки підтримали звернення до органів МВС та СБУ з вимогою провести ретельне розслідування цього ганебного акту та покарати винних.

В результаті жвавого обговорення була затверджена основна резолюція та створений Всеукраїнський оргкомітет щодо вдосконалення чинного законодавства стосовно козацтва, зброї, організації оборони у воєнний час, роботи Ради при Президенті України, матеріального забезпечення різноманітних освітніх та культурних програм, створення учбових козацьких закладів в країні, взаємодії із структурами допомоги армії та флоту. Не обійшли осторонь і питання несення козаками прикордонної служби.

Наприкінці офіційної частини керівники загонів, що особисто організовували та приймали безпосередньо учать в охороні кордонів, розвідці, несенню служби на блокпостах, отримали нагороди — ордени «Запорозька слава», «Захисник вітчизни», «Князя Святослава». Почесними грамотами Запорізької облдержадміністрації були відзначені О.П. Левандо, С.В. Волков, І.А. Синєпольський, Д.В. Сухінін, І.С. Матвієнко, Ю. Хижняк, В.І. Федоров, Ю.Г. Тильте, В.У. Лебедь, Ю. Руглин, Ю.О. Копишинский, С.П. Кириченко, О.М. Барабаш, В.М. Гонтарь.

За високий професіоналізм та вагомий внесок в розвиток козацького руху в Запорізькій області почесною грамотою Об’єднаної Ради Українського та зарубіжного козацтва був нагороджений голова Запорізької обласної координаційної ради з питань козацтва В.О. Баранов.

Враховуючи велике історичне значення та безмежну повагу всього українського козацтва до острова Хортиця, саме тут була продовжена робота всеукраїнського форуму. Для гостей були проведені лекції та практичні заняття з історії козацького воєнного мистецтва. Козаки Ю.О. Копишинського та Ю. Ружина продемонстрували техніку та прийоми володіння холодною та вогнепальною зброєю.

Наприкінці урочисто декламували патріотичні вірші про Хортицю, Вітчизну, з любов’ю співали про пращурів-героїв.

День пролетів наче мить, але в історії козацтва і країни він надовго залишиться як великий початок прикладу об’єднання всіх небайдужих, сміливих та відважних синів великої землі переможців — України. Ворог тут вже ніколи не пройде. Тут має залишитися вільний та трудолюбивий народ.

Велику професійну допомогу в проведенні та висвітленні подій в Запоріжжі надали: З.М. Бойко, В.М. Захарчук, А.С. Зубченко, П.С. Мяло, Е.І. Головатому, Д.М. Куделін, Г. Краснокутський.

Окрема велика подяка дітям за прекрасні малюнки на тему: «Козаки — героїчні захисник Русі-України», та талановитому колективу жіночого хору, що задали потрібного настрою учасникам Великої Ради отаманів.

Козацтво України було, є сьогодні і назавжди залишиться авангардом нашого суспільства, як в мирний, так і в воєнний час.

Слава козацтву! Слава народу України!

 –  НАШЕ ГОСУДАРСТВО НАХОДИТСЯ В СЛОЖНОЙ ВОЕННО- ПОЛИТИЧЕСКОЙ СИТУАЦИИ, КАКОВА РОЛЬ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА СЕГОДНЯ?
–  Украина как крупная европейская держава имеет колоссальный потенциал не только в экономике и промышленности, это и культура, история, искусство. Ведь мы тысячелетиями развивались в центре Европы, различные народы взаимообогащали друг друга, всесторонне развивали накопленные знания. В итоге, внесли огромный вклад в мировую копилку ценностей человечества. Это было бы невозможно без Человека и социума в целом. Русь-Украина пережила много военных конфликтов и социальных потрясений. В итоге, силой воли, духа народа, гражданского общества была создана страна. Сегодня именно сформировавшиеся в среде интеллигенции всех социальных категорий населения твердая мысль и желание строить единое государство не позволяют развалить его под влиянием исторических традиций, беспредела преступной власти, разграбившей людей, киевских событий последних месяцев. Общество окрепло, определенно возмужало и повзрослело, если так можно выразиться. Сломить его и запугать уже не получится. Думаю, что и демократические традиции, закалка, полученная в столкновениях с бывшей «властью» сделали путь тоталитаризму невозможным. В Запорожье, где мафия тесно переплелась с властью, пагубные результаты были особенно хорошо видны.

–  ЧТО ДЕЛАЕТ УКРАИНСКОЕ КАЗАЧЕСТВО В РЕШЕНИИ ПРОБЛЕМЫ ТЕРРИТОРИАЛЬНОЙ ЦЕЛОСТНОСТИ, СОХРАНЕНИЯ И УКРЕПЛЕНИЯ ГОСУДАРСТВА?
–  Казачество в цивилизационном аспекте проблемы сохранения и укрепления государства всегда занимало особое место. В периоды, когда народ был на грани физического уничтожения, такие герои как Б. Хмельницкий, И. Сирко, П. Сагайдачный, Д. Вишневецкий, И. Скоропадский и многие другие силой воли и мысли организовали борьбу за Родину, создавали основы государственности.

В наши дни украинское казачество с народом на майдане, в городах и селах, совместно с самообороной и ополчением защищает Родину. В Запорожье, например, создан координационный совет по вопросам казачества при облгосадминистрации, который возглавил председатель ОГА В.Л. Баранов. Атаманами области было принято обращение к украинскому народу в защиту территориальной целостности и отпора врагам. Создан оперативный штаб казацкого движения в районах и городах области, созданы группы патрулирования и дежурства, совместно с милицией и самообороной созданы блокпосты, оказывается помощь нашим военнослужащим на Чонгаре. Организовано изучение в виде семинаров истории родного края (Г. Шаповалов), владения приемами средневекового боя (Ю. Копишинский), культурно-спортивных мероприятий (А. Притула). Активно действуют руководители казацких организаций в г. Запорожье, Бердянске, Энергодаре, Васильевке, Мелитополе, Розовском, Пологовском, Каменко-Днепровском, Токмакском, Гуляйпольском районах.

Мы осудили самоустранение так называемого атамана Хруща МСК «Запорожская Сечь», который спрятался, нигде не участвует и ждет, вероятно, чем все кончится. Хрущ также «отличился» и тем, что самолично подписал письмо об «исключении» из руководящего состава патриотов и казаков, активно занимающихся вопросами защиты Родины. Трусость — плохой друг и помощник, и некоторые забыли что много пить и есть — еще не значит быть казаком. Хрущ забыл. Ну, а если серьезно, то необходим серьезный закон о казачестве, есть смысл подумать о швейцарском варианте ополчения, наделения землей и создания станиц у кордонов и много другое. Мы в начале осмысления этого пути.

–  НАСКОЛЬКО АКТУАЛЬНЫ СЕГОДНЯ ПРОБЛЕМЫ ЗАЩИТЫ ОКРУЖАЮЩЕЙ ПРИРОДНОЙ СРЕДЫ?
–  Как руководитель областной парторганизации могу сказать, что именно в Запорожском регионе, где проблемы загазованности, контроля за состоянием чистоты воздуха, долгое время не рассматривались, эта тема длительное время будет носить первостепенный характер. Достаточно посмотреть на показатели заболеваний, в том числе профессиональных. Проблема свалок также актуальна как никогда. Поэтому, ратуя за европейские ценности, многих собственников крупных предпринимателей ожидает большая работа по перевооружению комплекса очистных сооружений. Наш любимый Днепр также ожидает программа, которую когда-то применила Германия для очистки Рейна. Глубоко убежден, что без активного принципиального и открытого общества (не диктатуры), контроля за чиновниками со стороны Майдана, народной рады, разных общественных институтов, дело не сдвинется.

–  ЧЕМ ПОМОЖЕТ РЕФОРМА ГОСУДАРСТВЕННОЙ СЛУЖБЫ И НУЖНА ЛИ ОНА?
–  Так называемые законы Паркинсона работают, к сожалению, на 5 баллов и за последние десятилетия уровень промышленного производства не превысил показатели 1990-х годов, а количество предприятий-производителей и объемы производства уменьшались, рынок захватили зарубежные производители (достаточно посмотреть на отечественный автопарк), количество госорганов и служащих увеличивалось. За 23 года независимости можно вынести неутешительный вердикт — госаппарат работал неэффективно, даже не по-советски. Хотя парадокс еще и в том, что, например, в системе защиты прав потребителей жалоб становилось все больше. Подпольные цеха, фальсификат, низкопробная продукция из-за рубежа контрабандой попадали на рынки Украины, управление в нашей области уменьшилось в почти в три раза. Поэтому без научного подхода, анализа эффективности, социологии, стандартизации муниципальных и государственных, расширении прав территориальных общин, выборности руководителей (МВД, судей, губернатора и т.д.) проблему не решить. Да и армия мизерно оплачиваемых госслужащих только будет поощрять коррупцию. Наш опыт и опыт западных стран говорит об одном и том же — труд должен быть материально мотивирован, а работник рай-, горисполкома — социально защищен. Тогда будет возможно выбрать на конкурсе умных и эффективных людей, а не наглых и хитрых. Как кандидат наук госуправления уверен, что без серьезной системы подготовки кадров, государство не сможет быть полезным людям, а неквалифицированные кадры не реализуют даже гениальную программу развития.

–  ВЫ АВТОР ШЕСТИ КНИГ ПО ВОПРОСАМ ПРАВОЗАЩИТНОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ, ИСТОРИИ КАЗАЧЕСТВА, КАНДИДАТ НАУК ГОСУПРАВЛЕНИЯ. СКАЖИТЕ, КАКОВА РОЛЬ ИНТЕЛЛИГЕНЦИИ В ВОЗМОЖНЫХ ПЕРЕМЕНАХ К ЛУЧШЕМУ?
–  История мира никогда не развивалась позитивно без активного участия интеллектуальной элиты общества, научной и творческой интеллигенции. XIX век подготовил многие народы и естественно украинский; к пониманию значения гуманизма, прав человека перед государством, значения общеевропейских ценностей. Такие корифеи как Т. Шевченко, Г. Сковорода, П. Могила, И. Котляревский, Д. Яворицкий, И. Франко, М. Вовчок, Н. Маркевич, Н. Костомаров, Я. Новицкий и многие другие стали ядром будущего народовластия и государства.

В настоящее время нашему восставшему обществу нужны не разрушители, а созидатели и прежде всего эти люди должны быть во власти, вести за собой общество, творить законы, и внедрять их на местах. Скажу коротко, в Киеве на майдане таких идейных, бескорыстно преданных идеалам человечности и справедливости было много. Безусловно, что средний класс, имеющий в своем составе основу интеллигентных людей, пришедших из учебных заведений, заводов, фабрик, армии, должен составлять основу общества социального ориентированного капитализма. В Германии, Дании, Швеции и т.д. это сделано. У нас — просто не может не получится.

–  ЭКОНОМИЧЕСКИЙ ПРОЦЕСС В СТРАНЕ НАБИРАЕТ ОБОРОТЫ. ЧТО ДАЛЬШЕ? КАКОЕ БУДУЩЕЕ НАС ЖДЕТ?
–  Если говорить коротко, Украина просто обречена на успех. Причин несколько — это, прежде всего, люди (промышленная и творческая интеллигенция, высококвалифицированные кадры). Мы до сих пор четвертые по продаже оружия в мире, а ведь эта область самая конкурентно-развитая и наукоемкая, и у нас есть готовая продукция и разработки, опережающие другие страны на годы. Я уже не говорю о том, что украинцы могут и хотят учиться, они высококлассные организаторы и, как говорит военная история, высокоэффективные кризис-менеджеры. 2-ая причина — это географическая. Мы находимся в центре Европы. Пора подумать о строительстве промышленных трасс, сверхсовременных железнодорожных путей сообщения с севера на юг и с запада на восток. Можно вспомнить великий шелковистый путь, который прошел Марко Поло в XIII веке — это хорошо забытое старое. Создание современных портов, речного и морского флота даст возможность в разы увеличить поступления в бюджет и финансировать науку и культуру, инновации. Прекрасный климат и геоположение просто обязывает нас создать свою Силиконовую долину. Полезные природные ископаемые, восполняемые источники энергии и достаточное количество грамотных молодых кадров дают возможность создания предприятий-производителей. Ведь не секрет, что огромное количество предпринимателей ездит в Турцию и Китай для приобретения и реализации товаров легкой промышленности (одежды, обуви, косметики, парфюмерии и т.д.) Если мы можем производить сложнейшие технологические комплексы (ракеты-носители, системы наведения, оптику), почему не производить товары попроще. Дело в законотворчестве: предпринимателю должно быть выгодно, а потребителю приятно купить товар. В ближайшее время необходимо гармонизировать и наши стандарты. Если в ближайшее время, новый президент не «изобретая велосипед», а используя опыт многих стран, уже прошедших этот путь, возьмется за дело, сотрудничая со всеми странами, с кем это выгодно экономически без излишнего политиканства и деления на свой чужой, а руководители вложат в производство деньги для нормального конкурирования, дело за несколько лет можно исправить. Естественно, огромный рынок Европы необходимо использовать, ведь рядом живет почти 600 млн. человек и все они одеваются, кушают, ездят в турпоездки, учатся. Отгораживаться от технологий, информации, не самой худшей системы права и государственного устройства, думаю, не верно. Будущее за большим Европейским домом от океана до океана — таковы законы общечеловеческого развития.

–  КАК ВЫ СЧИТАЕТЕ, ЕВРОИНТЕГРАЦИЯ — ЭТО БЛАГО ДЛЯ ЖИТЕЛЕЙ УКРАИНЫ?
–  Я уже частью ответил на этот вопрос. Безусловно, Евросоюз — это экономическое, политическое и культурное благо для наших граждан. Если мы в продовольственном секторе (кондитерские изделия, алкогольные напитки, колбасная и молочная промышленность) достигли международного признания, в военном производстве, кстати, мы тоже на высоте. Возможности производства сырья мы имеем, значит, производство высокотехнологичного продукта будет дешевле, чем в странах, которые не имеют наших возможностей. Новому правительству нужно как можно быстрее пригласить инвесторов и разработать на научной основе тактический и стратегический планы развития страны. Я уже говорил, что битву за будущее поколений мы просто не можем проиграть. Особый вопрос — налогообложение и условия получения кредитных ресурсов. Нельзя в ручном режиме, как это делало прошлое правительство, управлять государством. И вы наверняка знаете, что высокоразвитые страны прежде всего заботятся о своем товаропроизводителе, результаты этой заботы видим у нас (сложная бытовая техника, автомобили, косметика, парфюмерия и т.д). Очень хотелось бы, чтобы в магазинах Европы мира были наши товары, а по дорогам ездили современные «Запорожцы» будущего.

–  ЕСЛИ ЕСТЬ ТВОРЧЕСКИЕ ПЛАНЫ, ПОЖАЛУЙСТА, ПОДЕЛИТЕСЬ?
–  Нет худа без добра — говорили наши предки. За отказ играть по правилам преступной власти и выход из «Партии Регионов», пришлось уйти с работы, а в период выборов в Верховную Раду в качестве кандидата в народные депутаты Украины от партии «Зеленая партия», как и многие представители других партий, подвергся преследованиям в виде протокола о коррупции, в виду абсурдности и незаконности был отменен 21 марта 2014 г. поэтому уже год работаю главным редактором областной газеты «Правозащитник запорожского края». Недавно вышла монография по докторской диссертации в сфере госуправления, работаю над третьей книгой по военной истории казачества. В рамках культурно-исторического областного общества «Запоріжжя козацьке», готовим ряд гуманитарных проектов, включая создание сайта для студентов археологов и историков, программы развития и изучения исторического наследия страны, Европы. К сожалению, время диктует свои правила жизни, как и мои друзья, самооборона, казаки принимают участие в организации оборонной работы, помощи армии и людям. Уверен, что активная позиция гражданского общества в Запорожье остудит горячие и глупы головы. Родину разделить нельзя.

–  ВЫ 11 ЛЕТ ВОЗГЛАВЛЯЛИ ОБЛАСТНУЮ ОРГАНИЗАЦИЮ ТЯЖЕЛОЙ АТЛЕТИКИ В ОБЛАСТИ, СПОРТ И ФИЗКУЛЬТУРА В ТЯЖЕЛОМ ПОЛОЖЕНИИ, ЗДОРОВЬЕ НАЦИИ ПОД ВОПРОСОМ, ЧТО ДЕЛАТЬ?
–  Особое место в жизни человека будет всегда занимать спорт, которому я отдал 15 лет своей жизни. Однозначно, какой бы ни была социально-экономическая ситуация, здоровый, развитый физически человек имеет преимущество в достижении поставленных целей т.к. за эти годы он сам себя создает (характер, выносливость, выдержка, сила духа, воля к победе). Многие мои друзья во многом благодаря этому стали полезными обществу и руководителями в бизнесе, производстве, органах государственной власти. Мы всегда гордились тем, что в Запорожье был такой великий спортсмен тяжелой атлетики двукратный олимпийский чемпион Л.И. Жаботинский, наш учитель и старший товарищ. Для многих поколений очень важно иметь такие путеводные звезды, есть кем гордится и на кого равняться. Вместе с тем, спорт и развитие физкультуры необходимо пропагандировать, развивать и фиксировать. Результаты мировых соревнований и данные ВОЗ мои слова хорошо иллюстрируют. Только физически здоровое общество может создать наши предки, и казаки жили до глубокой старости, несмотря на лишения и войны и другие испытания, которые выпали на их долю на протяжении столетий. У нас хорошая генетика и беречь здоровье нации — задача, наверное, одна из главных в стране. Думаю, что как можно быстрее необходимо возвращать спортплощадки, комнаты школьника, финансировать спортзалы и тренерский состав. Вложения стократно окупятся счастливой и сильной Украиной.

Протягом десятків років в Енергодарі активно приділяється значна увага розвитку козацького руху та підтримці козацьких організацій у місті. Міська влада постійно підтримує громадську діяльність енергодарського куреня, співпрацює з козацькими дружинами, які здійснюють допомогу правоохоронним органам в забезпеченні та охороні громадського порядку та беруть активну участь у міських культурно-масових заходах та житті міста, стоять на сторожі громадської безпеки і правопорядку.

Тому не випадково, що саме в Енергодарі під час травневих свят, за ініціативи та підтримки голови Запорізької обласної державної адміністрації Валерія Баранова, пройшли козацькі змагання – міська військово-патріотична гра «Козак», у якій взяли участь отамани восьми куренів районів Запорізької області. За давньою християнською традицією козаків завжди благословляла церква на добрі справи і славні діла. То ж захід розпочався з посвяти цього дійства.

Проведенню змагань активно сприяли перший заступник голови обласної координаційної ради з питань козацтва, керівник ГО Культурно-історичне товариство «Запоріжжя козацьке», Дмитро Сухінін, голова Ради Старійшин Об'єднання козацтва України, заступник голови обласної координаційної ради з питань козацтва Ігор Синьопольский, а з боку Енергодара — Верховний отаман Всеукраїнської громади «Братство козаків” Сергій Волков.

У ході змагань козаки випробували свої сили у загальнофізичній підготовці: підтягуванні на перекладині, метанні гирі, а також позмагалися у спеціальній підготовці, що включає у себе знання історії Запорізького козацтва, володіння прийомами рукопашного бою і козачою нагайкою, надання першої медичної допомоги. Заключним етапом змагань стала вогнева підготовка та стрільба.

Всі учасники змагань продемонстрували високі результати та надзвичайну волю до перемоги, а переможці були нагороджені медалями, грамотами та козацькими сувенірами. За активну участь в обласних змаганнях з козацької майстерності, цінний внесок у розвиток козацького руху в регіоні Почесною грамотою був нагороджений Верховний отаман Всеукраїнської громади «Братство козаків” Сергій Волков. Слід зазначити, що даному формуванню виповнився лише рік з моменту реєстрації, а за їх плечима — безліч добрих справ: допомога музею МВС м. Запоріжжя, дитячому будинку «Надія» поїздка до селища Чонгар з метою недопущення бойових дій та кровопролиття.

По закінченню змагань учасники та гості заходу мали змогу поласувати приготованим козацьким кулешем.

Підводячи підсумки, Дмитро Сухінін підкреслив, що метою таких змагань є якісне поліпшення спеціальної та фізичної підготовки представників козацьких організацій, розвиток козацького руху в Запорізькій області. Дмитро Валентинович висловив сподівання, що досвід проведення подібних заходів пошириться та буде перейнятий козацькими організаціями інших регіонів.

Члени енергодарських козацьких організацій активно співпрацюють з місцевою владою, керівництвом містоутворюючих підприємств, членами чорнобильських та афганських громадських організацій. Представники козацтва входять до складу Громадської ради при виконавчому комітеті Енергодарської міської ради, а також до складу Комітету громадського контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування.

Активна робота проводиться і серед молодого покоління. Енергодар — одне з небагатьох міст України, яке може похвалитися унікальним позашкільним закладом — Школою джур, де понад 200 курсантів переймають кращі традиції козацтва, опановують численні корисні навички, виховують у собі силу духу, терплячість, стійкість, витривалість, вивчають історію рідного краю. Понад 10 років нащадки війська козацького розвивають найкращі традиції своїх предків, продовжують їх гідну справу.

З метою військово-патріотичного виховання молоді традиційними в Енергодарі стали змагання серед вихованців позашкільних закладів міста — фізкультурно-патріотичного фестивалю «Нащадки козацької слави», «Козацькі розваги» які проводяться щороку до Дня вшанування воїнів-інтернаціоналістів, Свята Покрови, Дня Захисника Вітчизни.

У минулому році, за ініціативи козаків Енергодарського куреня Козацького Війська Запорізького Низового та за підтримки Енергодарського міського голови на території міського парку культури та відпочинку відкрито новий Поклонний Хрест на честь 70-ї річниці визволення України від німецько-фашистських загарбників.

Про ефективну співпрацю енергодарських козаків з правоохоронними органами говорить створення та діяльність спецдружин з охорони громадського порядку. З метою сприяння органам міліції у запобіганні правопорушень і злочинів, захисту життя та здоров’я громадян, за ініціативи міського голови Ігоря Наумичева були створені громадське формування з охорони громадського порядку «Булава» та Енергодарська козацька спеціалізована дружина «Спецпідрозділ «ПЕРЕСВІТ», куди увійшли представники козацьких організацій.

— Відрадно, що енергодарська громадськість не стоїть осторонь від життя рідного міста, активно бере участь у захисті благополуччя та безпеки його жителів, — зазначає міський голова Ігор Наумичев. — Грамотні згуртовані дії міліції і громади дозволять знизити кількість правопорушень, скоєних на території міста. Адже лише спільними зусиллями ми зможемо забезпечити безпеку та спокій громадян у нашому місті.

                                                                            Мороховець К.І.

На расширенной Раде Атаманов, прошедшей 6 мая в г. Запорожье, единогласно восстановлены в чинах и должностях люди, много лет отдавшие служению казацкой идеи: ветераны Великой Отечественной войны, труда, опытные руководители, попавшие в немилость к узурпатору и трусу, бывшему горе-атаману В.Л. Хрущу. Люди, много лет и сил отдавшие военно-патриотической работе, вдруг, стали не угодными.

Новым атаманом был избран опытный военный, порядочный человек, зарекомендовавший себя только с хорошей стороны — С.П. Кириченко.

Запорожский областной координационный совет по вопросам казачества и Международный союз казаков «Запорожская Сечь» решили не принимать в свои ряды известного своей любовью к пьянству и чужим деньгам, бывшего руководителя МСК «Запорожская Сечь» В.Л. Хруща. Несмотря на сложную ситуацию в стране и нашей области, этот деятель не принимал участия в оборонных мероприятиях, более того, отговаривал делать это и казаков.

Трусость и антиукраинская позиция довели его до самоустранения и потери авторитета не только, как атамана, но и как человека. Из всех атаманов только В.Л. Хрущ так себя проявил, а, ведь, в единстве, а не расколе наша сила... Забыли?